Те, що українські жінки не грали на лірах — міф, — лірниця

Так говорить Наталя Сербіна, лірниця, етномузиколог, доктор філософії, кандидатка мистецтвознавства

Василь Шандро: Чоловіки-лірники кажуть, що ліра — не жіночий інструмент. Якщо це міф, чому він поширюється?

Наталя Сербіна: Це міф, тому що я в своїх експедиціях знайшла щонайменше два випадки спогадів людей, які говорили, що були лірниці в Поліссі в 20-х -30-х роках, які ходили з лірами і співали.

Крім того, Володимир Кушпет, відомий кобзар і лірник, в одній зі своїх книг писав, що у 18 столітті жінки вчились грати на бандурі.

В Європі також жінки грали на лірах, так що ми, лірниці, абсолютно вписуємось в цю традицію.

Тетяна Трощинська: Звідки тоді міф про цю кастову закритість?

Наталя Сербіна: Може через те, що це була чоловіча робота – ходити з лірою, жінка була берегинею та матір’ю.

Василь Шандро: Хто міг стати лірником?

Наталя Сербіна:  По-перше, сліпа людина, тому що здорові мали йти працювати в полі. По-друге, ті, які пройшли навчання у лірників-майстрів, тобто старших і досвідчених, які робили часто ліри своїми руками. Вони знали лірницький репертуар свого регіону.

Учень жив у майстра в хаті від року до трьох, переймав у нього репертуар, а по закінченню складав іспит в присутності ще декількох майстрів. І якщо він успішно його складав, то він отримував дозвіл на заробіток і ліру. Без того ніхто не мав право лірникувати.

Василь Шандро:Тобто це такий був суворий, закритий орден?

Наталя Сербіна:Так, і він мав свою мову, свій статут, зібрання молитов і пісень.

Прослухаємо пісню «Бондарівна»

Василь Шандро: Що це за жанр?

 Наталя Сербіна: Це історична пісня, дуже відома. Йдеться про часи протистояння поляків із українцями. Жив тоді пан Потоцький, який влаштовував собі гарем, захоплюючи дівчат. А Бондарівна, дочка Бондаря, відхилила пропозицію пана піти до його гарему, сказавши,що краще смерть. Він її застрелив. І це пісня на поховання.

Василь Шандро: Наскільки тема жінки оспівана в українських піснях? І як вона оспівана, тільки в контексті жінки-жертви?

Наталя Сербіна: Більшість текстів зі стражданнями дівчини, але я знайшла два випадки, коли дівчина сама покинула хлопця, і тепер він плаче.

Василь Шандро: У лірниць були специфічні пісні, чи жіночий репертуар відрізнявся від чоловічого?

Наталя Сербіна: За моїми спостереженнями — ні.

Василь Шандро: Чи можна говорити, що автентична музика того часу зараз відтворюється вами і вашими колегами подібно? Чи все ж таки момент інтерпретації існує?

Наталя Сербіна:Звичайно, існує. По-перше, дуже мало записів збереглося, де чутно лірний акомпанемент. Та й ми вже переважно міські люди,  інтерпретуємо і стилізуємо на свій лад.

Василь Шандро: Кому цікава подібна музика і подібний жанр зараз? Європа сприймає це як якусь цікавинку, належну нашій країні?

Наталя Сербіна: Звичайно сприймає, в Європі вже такого немає, та й ліра – зараз дуже модний інструмент в Європі. В Німеччині, Франції, Голландії, Англії, Австрії дуже багато музикантів-лірників.

Василь Шандро: Наш репертуар сильно відрізняється?

Наталя Сербіна: Сильно. В них ліри – більш досконалі і складні інструменти, і вони грають переважно танцювальну музику, швидку. В них на лірах можна грати Баха. В нас ліри старовинні. Моя ліра, наприклад, зовні схожа з лірою Мазепи.

Композиція «Сиротка»