фото Громадського радіо
Гість — головний режисер Сучасного Художнього Театру (до вигнання із Білорусі) Володимир Ушаков (Уладзімір Ушакоу)
Володимир Ушаков: Так трапилось, що наприкінці минулого року наш театр закрили, починаючи зі спектаклю «Дракон» Шварца. Цей спектакль гучно прозвучав вже після виборів у серпні. Ми брали участь у страйках, достатньо активно брали участь у акціях протестів. Наші артисти кілька разів були заарештовані. Ми намагались працювати, але нас зачинили.
Спектакль, який я поставив у Мінську по роману Саші Філіпенко «Колишній син» — зараз це бестселер для Білорусі. Ми не змогли реалізувати його показ, записали на відео, і для того, щоб глядачі його побачили, я все це зробив вже у Києві. Киянам пощастило більше, вони зможуть подивитись виставу на сцені — Сцена 6 Національного центру імені Довженка, 2 липня. Ми вже робили показ у травні, глядачі схвально його зустріли.
Саша Філіпенко — це один із лідерів не тільки в літературі, а й у протестному русі. Він зараз змушений жити у Швейцарії, пише новий роман. Його твори вже перекладені у 15-ти країнах світу, вже отримав купу премій. Він достатньо молодий, йому ще немає 40 років, але він читає лекції по усій Європі. Був кореспондентом телеканалу «Дождь», писав у європейській пресі статті про хокей, має твір «Червоний Хрест» про те, що Червоний Хрест у Білорусі не займається політичними в’язнями та тюрмами взагалі. Це активний публіцист, який висвітлює проблемні питання Білорусі світові.
Андрій Куликов: Наш слухач Мирон цікавиться по вайберу — «Чи маєте ви право політичного притулку в Україні і як ставитесь до отримання політичного притулку чи громадянства України чи іншої країни»?
Володимир Ушаков: Я приїхав у Київ на постановку 10 квітня, і до цього приїжджав у певні періоди пандемії для того, щоб координувати роботу свого театру, Сучасного художнього театру в Мінську, його гастрольну діяльність в Україні.
Паралельно виник момент, коли мені треба було донести до глядача роботу Саші Філіпенка, яку ми не могли зіграти в Білорусі, бо нас попередили, що і глядачів, і акторів запхають в автозак і мені доведеться за це все відповідати по якійсь там статті за екстремізм. Тому ми вирішили зробити відеозапис, дякувати богу, український глядач це побачить і вже побачив на сцені. Те, що я хотів зробити — воно вийшло.
Не кожен білоруський театр зараз може сказати про ситуацію в країні. «Колишній син» — це вистава про те, що на серці у людей з інтелігентної родини, людей культурних, освічених, де син, хлопчик, який грає на віолончелі, потрапляє в кому від ситуації у країні, трагічного випадку, коли натовп просто розчавив його перед метро… Як влада не змогла дати раду… Як бабусі підіймає цього хлопчика через десять років і він встає і виживає… Це розповідь не тільки про людей душевних та відкритих, готових все зробити для своєї країни, але і розповідь про ту кому, в якій перебуває наша країна вже 26 років. І театр теж повинен про це говорити, навіть через мелодраматичну історію.
Уся наша трупа зараз у Мінську, я перебуваю у Києві один. Грають відомі для Києва артисти — білоруси, які достатньо довго живуть тут. Це Сергій Кузін, Олексій Яровенко, також ті артисти, які були змушені після серпня переїхати сюди, вони тут знаходяться. Це Тетяна Мартинова, Павло Городницький. Вони вже відсиділи певні строки в Білорусі. Сьогодні вони в Києві, виходять на сцену.
Андрій Куликов: Запитання від нашого слухача: ви можете навести конкретні приклади фальсифікації виборів в Білорусі?
Володимир Ушаков: Так, можу. Я брав участь у передвиборчій кампанії, знайомий із банкіром Бабарико, який сьогодні ув’язнений. Я не пішов у цю кампанію через те, що ми знайомі та спілкувались із ним, але я розумів, що я допомагаю передвиборчій програмі. Я бачив, коли підписував листи, як люди приходили і ставали в чергу, я спілкувався із цими людьми. Для себе я визначився, що буду чекати програми усіх кандидатів. Це не означає, що мав намір голосувати за Бабарико чи когось іншого. Але людей, які його підтримували, я бачив, я чув настрої, які там панували. Зараз відбувається дуже сильне духовне відродження нації та людей. Із якихось моментів переляку та страху виростають справжні люди — сміливі люди, їх зараз дуже багато, які готові змінити свою країну.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS