Тексти 20-х років я обожнюю саме за їх свіжість і незатертість, — Ярина Цимбал

Говоримо про майбутню збірку літературного репортажу українських письменників 20-30-х років, яка у вересні з’явиться на полицях книгарень

Ведучi

Юрій Макаров,

Ірина Славінська

Гостi

Ярина Цимбал

Тексти 20-х років я обожнюю саме за їх свіжість і незатертість, — Ярина Цимбал
https://static.hromadske.radio/2016/08/hr_hh_2016-08-03_tsymbal.mp3
https://static.hromadske.radio/2016/08/hr_hh_2016-08-03_tsymbal.mp3
Тексти 20-х років я обожнюю саме за їх свіжість і незатертість, — Ярина Цимбал
0:00
/
0:00

В студіїї Громадського радіо Ярина Цимбал, упорядниця серії книг «Наші двадцяті» видавництва «Темпора»

Ірина Славінська: Що це за книга? Що всередині? 

Ярина Цимбал: Це 3-тя книжка з серії «Наші двадцяті». Всередині буде 5 репортажів. Перші дві були антологією детективу та любовного роману. Тепер буде книжка «Шляхи під сонцем». Гадаю, що це половина чи третина того, що ми сподіваємось видати з літературного репортажу 20-х років. Загалом в двох запланованих книжках 10 репортажів. Першу книжку «Шляхи під сонцем» ми вже здали до друку, вона буде у вересні. Закликаю всіх шукати, читати та ділитися відгуками. Друга книжка «Аеродроми і порти» буде пізніше. В кожній книжці по 5 репортажів — це подорожні нариси.

Юрій Макаров: Де вони були опубліковані?

Ярина Цимбал: Свого часу вони або виходили окремими книжками, або друкувалися лише в журналах. Наприклад, нашу першу книжку «Шляхи під сонцем» відкриває репортаж двох футуристів Дмитра Бузька та Гео Шкурупія «Старим Дніпром в останній раз» (1927 р.). Перед будівництвом Дніпрольстану вони вирішили переплисти Дніпро униз до порогів, востаннє подивитись на Кічкас. Цей репортаж відкривав футуристський журнал «Нова генерація».

Юрій Макаров: В цій серії лише 20-ти роки?

Ярина Цимбал: Не лише 20-ті роки. Є 30-й, 31-й, а цього разу і 32-й роки, коли вийшла сама книжка. Але ж подорож, про яку йде мова, відбулася 30-го року. Так само і в репортажі Валер’яна Поліщука «Рейд у Скандинавію»: Поліщук їздив туди восени 28-го року, а книжка вийшла аж в 31-му році. Тому «Наші двадцяті» — умовна назва.

Юрій Макаров: Зараз набирає обороти процес декомунізації. Тож як сьогодні дивитись дорослим оком на тексти?

Ярина Цимбал: Якщо говорити конкретно про ці тексти, то там жодної партії немає. Хоча останній роман в антології любовного роману «Беладона» як раз про муки партійця, голови міськради, який закохався в артистку. Сам же він має сім’ю, є учасником Революції та Громадської війни. 

Юрій Макаров: Сьогодні це не сприймається як пародія?

Ярина Цимбал: Ні. Я так не сприймала, відгуків таких не чула.

Ірина Славінська: Яка географія літературних репортажів?

Ярина Цимбал: В першій книжці автори подорожували старим Дніпром в останній раз, пройшли «До Арктики через тропіки» (репортаж Миколи Трублаїні). Олександр Мар’ямов побував в Персії, його перший репортаж називається «Іран без чадура». Також він побував на Донбасі і на Азовському морі. Валер’ян Поліщук відвідав Європу. Голованівський навідався до Італії.

Ірина Славінська: Щодо стилю: як пишуть наші класики 20-х років, говорячи про міста, де вони побували?

Ярина Цимбал: 20-ті роки — початок репортажу. Як раз в ці роки футуристи, яких не задовольняють старі жанри, починають експериментувати і передусім обирають репортаж. З цих п’ятьох авторів четверо представляють футуристський репортаж. А ось автори наступної книжки цієї серії Мар’ямов і Полторацький свідомо розробляли цей жанр. Натомість Микола Трублаїні — журналіст урядової газети, в його репортажах проявляється саме журналістика. Суміш жанрів на межі документального, публіцистичного, художнього жанрів дає дуже цікаві результати. Тоді репортаж був не гребні моди.

Юрій Макаров: Якщо б не було перервано цю нитку, то внесок України в світову літературу був би помітнішим?

Ярина Цимбал: Якби література розвивалась природнім шляхом без втручання політики, то нову журналістику ці автори опереджали би.

Юрій Макаров: Чи є штампи по типу «Нью-Йорк город контрастов»?

Ярина Цимбал: Є, але до цього не на стільки примішана ідеологія, як це буде пізніше. Воно на суто індивідуальному рівні — хто як сприймає.

Юрій Макаров: Це доба розквіту української мови. Тоді автори починають «гратися» словами на повну силу. Як ви сприймаєте той «кайф» від слів?

Ярина Цимбал: Тексти 20-х років я обожнюю саме за їх свіжість, незатертість. Застарілих слів там мало. Тексти ми узгоджуємо із нинішнім правописом, проте не прибираємо помітні русизми. Майк Йогансен у збірці репортажів «Подорож філософа під кепом» вживає слово «языкознавчий» замість «мовознавчий», це слово ми залишаємо в оригіналі. Як писав Хвильовий «У слова є запах», ми розуміємо, що це авторський стиль.

Ірина Славінська: Якщо продовжити тему речей, які вражають. Що може здивувати та вразити читачів?

Ярина Цимбал: Я сподіваюсь, що будуть вражати тексти своїм сучасним, актуальним звучанням, авторським стилем. Нажаль, у багатьох сучасних письменників я не бачу свого відпрацьованого стилю. Тексти цікаві та захоплюючі. Вийшли вже дві книжки і розчарованих читачів немає. Сподіваюсь, у репортажів також буде успіх.