Теракт у Швеції: друзі України стають все вразливішими, ― Андрій Наджос

Василь Шандро: Теракт у Швеції, ранковий нічний удар у Сирії: як це впливає на міжнародну безпеку?

Андрій Наджос: Останній рік дуже насичений такими трагічними подіями: теракт у метро у Санкт-Петербурзі, хімічна атака у Сирії, відповідь Трампа по військовій авіабазі у Сирії, і сьогодні ― теракт у Швеції.

Франція, Бельгія, Швеція, Німеччина ― у всіх цих країнах відбувалися теракти, і це країни старої демократії, тобто ті, на яких базується ЄС, які виробляють найбільше ВВП і вкладають найбільше коштів у бюджет, і країни, які допомагають нам боротися з російською агресією.

Не хочу проводити аналогії, але це країни, які або входять у Нормандський формат, або дуже жорстко відстоюють українські інтереси в рамках міжнародних організацій. Ми тут бачимо свою трагедію у тому, що українські друзі у Європі стають все вразливішими.

Тетяна Трощинська: Ви на власні очі бачили голосування за безвіз у Страсбурзі?

Андрій Наджос: До голосування європейські депутати казали: ми чогось очікуємо, не може з українським файлом закінчитися все так спокійно і просто. Воно починалося з Brexit’ом, референдумом у Нідерландах, і на кожному етапі виникали перешкоди.

Перша несподіванка виникла за півгодини до завершення часу на подання поправок до резолюції Європарламету. Буквально за півгодини до дедлайну ми побачили дуже просту поправку, яка складалася з одного речення, про ненадання безвізового режиму Україні. Це була поправка маргінальної політичної сили, яка не набрала навіть 100 голосів, але це був певний шок.

Під час дебатів спрацювала пожежна тривога, і вся громада була змушена залишити зал, поки не перевірили безпеку, і ми втратили годину.

Василь Шандро: Теракт у Стокгольмі не може стати приводом для критики проєвропейського напрямку України з боку окремих скептиків?

Андрій Наджос: Це гарна можливість для популістських партій підняти рейтинги. Те саме було у Польщі: їх політики називали цифру 400 тис. українських біженців, а насправді мова йде про те, що за останній рік 400 тис. українців отримали дозвіл на роботу.

Ті політики хотіли показати, що українці становлять небезпеку, це сотні тисяч біженців, тому поляки повинні закривали кордони. А насправді статус біженця з політичних мотивів із початку війни на Сході отримало менше 500 людей.

Але нашим політикам буде набагато складніше спекулювати безпековими питаннями, оскільки у нас іде війна.

Тетяна Трощинська: Із прагматичної точки зору, що стоїть за безвізом, крім відсутності віз?

Андрій Наджос: Стираються штучні кордони, які вибудовувалися за радянських часів. Для нас це цивілізаційний вибір: ми повертаємося туди, де маємо бути.

Щодо прагматичних питань ― у нас вже рухається потяг Київ ― Перемишль, вартість квитка ― 500-600 грн., тобто та ціна, що до Ужгорода, але комфортні умови. І на травневі свята сім’я може з’їздити до Польщі за невеликий бюджет, і так починається інтеграція не лише на політичному, а й на міжлюдському рівні.

Крім того, у нас вже другий рік діє зона вільної торгівлі. Ті, хто виробляє щось на своєму господарстві ― якихось 100-200 кг сиру на місяць ― може поїхати і подивитися, як це робить польський фермер, можливо, привезти якусь технологію сюди.

Тетяна Трощинська: Наскільки важливим у тому, що ці реформи відбуваються, є тиск громадянського суспільства?

Андрій Наджос: Коли відбулася Революція Гідності, новий політикум був змушений виконувати свої обіцянки. Незважаючи на критику, ми виконали ті 144 пункти зобов’язань, які дозволили наблизитися впритул до отримання безвізового режиму.

Василь Шандро: Безвіз вже у нас у кишені, чи може щось трапитися, що заморозить цей процес?

Андрій Наджос: Голосування й обговорення показало, що все може бути ― спрацює сигналізація, і обговорення призупинять. Ніхто не гарантує, що Рада ЄС, яка ось-ось має зібратися і завершити свою частину надання безвізу, також не буде замінована чи не трапиться ще щось. Але ми пройшли найважчий етап, на якому були ризики.

Василь Шандро: Це заслужено чи це аванс?

Андрій Наджос: Це заслужено. Ми стаємо прогнозованими партнерами, якщо ми щось обіцяємо, то ідемо до виконання цього.

Василь Шандро: Яким має бути наступне завдання для України?

Андрій Наджос: Далі потрібно, щоб Нідерланди ратифікували Угоду про асоціацію. Після цього перед нами постане найцікавіше запитання: як ми будемо імплементувати цю угоду. Наскільки ми будемо розумними і грамотними, щоб скористатися усіма преференціями, які перед Україною відкриває європейський ринок?

Це величезний ринок, який готовий іти нам назустріч, але ми маємо вивчати механізми, як користуватися європейськими програмами. Тут нам в нагоді має стати досвід балтійських країн і Польщі, які пройшли цей шлях.

Василь Шандро: Як зреагували на надання безвізу прихильники Росії? Мабуть, саме вони були основними блокувальниками голосування.

Андрій Наджос: Ми говоримо про маргіналів, які відпрацьовують свої гроші. У них не було таких емоцій, як у групи дружби, яка вийшла із соцтабору, які розуміють загрози і розуміють, що це питання виживання і цінностей. Ці ж люди зіграли свою роль, як у театрі, сказали, що мали сказати, і залишили зал без емоцій.

Василь Шандро: Чи є якісь перестороги щодо того, що відкриється кордон з країною, у якій фактично іде війна?

Андрій Наджос: Європейці ― розумні і дуже прагматичні люди. Вони дивилися, чи був потік біженців, коли у нас 1 млн 800 тис. внутрішньо переміщених осіб. У неформальному спілкуванні вони казали, що шоковані відсутністю потоку біженців з України.

Українці не проривали кордони, як біженці із Сирії чи Африки, тому у них була певність, що, попри війну, ми не становимо загрози.