Тероризм — правильна кваліфікація злочинів «Беркуту» на Майдані — Ліліченко

Лариса Денисенко: На якому етапі перебуває слідство щодо злочинів, які відбувались на Майдані?

Марина Ліліченко: За 2 роки слідство просунулось вперед, є досить вагомі результати, деякі справи передали до суду, особливо важливою серед них є справа про події 20 лютого. Вона вже 1,5 року розглядається у суді. Додалося ще 3 підозрюваних — це «беркути», причетні до цих подій. Перший рік було складно: згаяно час, втрачено матеріали. МВС досі неохоче надає матеріали щодо свідків — своїх працівників, але останні півроку слідство активно працює. На швидкий результат сподіватися не варто, адже це масовий злочин, розслідується багато інформації.

Ірина Славінська: Перший рік згаяно фатально?

Марина Ліліченко: Так, тому що, наприклад, за слідами куль на деревах і парканах можна було визначити напрямок, звідки стріляли, калібр куль. Цього на початку зроблено не було. МВС дуже затягувало, не надавало документи, не було встановлено ніяких порушень при внутрішніх перевірках.

Лариса Денисенко: Зараз до звинувачень додається вчинення терористичного акту. Наскільки це міняє справу?

Марина Ліліченко: На мою думку, нарешті надають правильну класифікацію вчинених дій. Якщо ідеться про масове вбивство — правильно було б персоніфікувати, хто тримав зброю і випустив кулю, а терористичний акт спрямований на залякування людей, і не потрібно персоніфікувати цих людей. Така класифікація набагато зрозуміліша, тому що при вбивстві потрібно визначити його причину, а тут зрозуміло, що «Беркут» стріляв задля залякування людей.

Лариса Денисенко: Якщо терористичний акт не передбачає персоніфікації. Хто відповідатиме за скоєне?

Марина Ліліченко: Сіра маса беркутівців — це виконавці. Ми знаємо, хто і як віддавав накази, попереджав у ЗМІ про проведення антитерористичної операції 18 лютого і чим це закінчилось 20-го. Ця ієрархічна «ялинка» є, але немає персоналій, яких хотілося б бачити на лаві підсудних.

Лариса Денисенко: Чи може перекваліфікація злочину стати причиною для виконавців почати говорити про своїх керівників?

Марина Ліліченко: Думаю, таких свідчень вони давати не зможуть, тому що у них рівень обов’язків і відповідальності набагато нижчий. Якщо Амброськін і Зінченко на початку допитів вказували на Садовника, то зараз нам потрібно знайти його, щоб він вказав на Косюка, Косюк розповів про вищу ланку і так далі. У нас немає письмових матеріалів з МВС — чи вони були, чи ні. Мені здається, зараз вони самі не знають, хто надавав накази — Янукович чи Захарченко.

Лариса Денисенко: Адвокат Садовника зауважив, що невідомі обставини його зникнення і те, чи він взагалі живий. Також його адвокат запевняв, що має неспростовні докази того, що Садовник не був на Майдані.

Марина Ліліченко: Якщо у нього є докази, хай подасть їх Генпрокуратурі, щоб та їх розглянула.

Лариса Денисенко: Година роботи адвокатів «беркутів» коштує в середньому 200 доларів. Хто їх фінансує?

Марина Ліліченко: У мене складається враження, що їх фінансує теперішня верхівка МВС. Але це просто фантазія. Але чому на засідання організовано автобусами приїжджають інші працівники «Беркуту»? Чому потерпілих організовано не возять?

Ірина Славінська: «Українська правда» пише, що розслідування щодо Майдану може призупинитися 1 березня через зміни до закону про державне бюро розслідувань. Чи це правда і як цього можна уникнути?

Марина Ліліченко: Потрібно прийняти необхідні зміни, а справу залишити Генпрокуратурі, тому що вона зробила досить багато. Якщо передавати справу — то виникає дуже багато запитань, на які поки що немає відповіді. Все залежить від народних депутатів, чи вони приймуть поправки до цього закону, щоб залишити справу Генпрокуратурі.

Лариса Денисенко: У потерпілих часто по-різному бачать, як має іти їхня справа. Як ви даєте собі з цим раду?

Марина Ліліченко: Я і мої колеги працюємо у цьому напрямку. Кожен із нас займається кількома потерпілими водночас, і навіть зараз до нас телефонують нові люди, просять захисту і допомоги. Збираємо докази — відео, фото, факти, письмові матеріали і працюємо.

Ірина Славінська: Чи може зміна генпрокурора вплинути на хід розслідування?

Марина Ліліченко: Персоналії змінюються, але система залишається. Якщо є єдина політична воля не заважати слідству і допомагати йому матеріали, справа буде просуватися, а Шокін цією справою особисто не займається.

Лариса Денисенко: Першу справу щодо Майдану кинули у суд «сирою», тому що необхідно було щось зробити до річниці Майдану. Чи можливе повторення ситуації?

Марина Ліліченко: Так. Буквально у листопаді Порошенко говорив ті самі тези, що потрібно у найближчі строки передати справи до суду. Він дуже поспішає. Ми працюємо на показники чи на ефективність? Президент повинен пояснити суспільству і родинам Небесної Сотні, що швидко це не відбудеться. Я пояснюю родинам, якими займаюсь, що поспішати не можна, бо важливіше досягти мети — суду по закону, справедливості і совісті.