ТОЙХТОПРОЙШОВКРІЗЬВОГОНЬ мобілізований до Збройних Cил

«Мою професію ніхто не скасовував. Я і проходячи вишкіл займався своєю справою. Все іде в накопичення емоцій та досвіду». Актор нині має відпустку на 2 місяці — для участі в зйомках нового фільму. Під час служби він написав цикл пісень — це збірка «Час», де звучить громадянська лірика та воєнна тематика. Він прийшов до студії з гітарою, тому дві нові пісні слухаємо наживо.

Галина Бабій: Дмитре, як воно: скинути форму та повернутися на трохи до мирного життя?

Дмитро Лінартович: Нормально. Мою професію ніхто не скасовував. Бувши на полігоні й проходячи військовий вишкіл, все одно займався своєю справою, спілкуючись із бойовими сержантами, людьми які багато чого мені розповідали, а я те пропускав крізь себе. Все іде в накопичення емоцій та досвіду. Я мобілізований і цього не цураюся: обов’язок є обов’язком. Єдине, я зіткнувся із тим, що потрібно навести лад у військкоматах, тому що за той час, за який вони проводять огляд, неможливо визначити стан здоров’я.

Я проходив вишкіл, коли мені подзвонив чеський продюсер Віктор Вільгельм і попросив прочитати сценарій. В будинку культури трохи ловив інтернет, і я прочитав. Мене відпустили на 2 місяці на зйомки. Це фільм про солдата, який отримав поранення та повернувся, про те, як він вчиться заново жити та про цілющу силу любові.

Галина Бабій: Ви написали лірику як реакцію на те, що побачили?

Дмитро Лінартович: Так, писав і на війні, і у цивільному житті, адже бачив оголений нерв бійців, загострене почуття несправедливості у них. Це все вилилося у цикл пісень, об’єднаних у збірку «Час».

Галина Бабій: Важко було на полігоні після цивільного життя?

Дмитро Лінартович: Там хороший графік, тому швидко адаптуєшся. Спілкування дуже хороше, адже люди з абсолютно різних прошарків. Я взагалі вважаю, що війна — це мистецтво і треба до цього творчо підходити.

Повний варіант розмови слухайте в звуковому файлі