Internews працює в Україні з 1993 року, а це — довготермінове вкладення у роботу з поліпшення ситуації з медіа у цій країні. За цей час ми працювали з багатьма різними медіа-компаніями. Деякі з них покращились, а деякі значно погіршились. Ми завжди намагались докласти наше завзяття не лише до розвитку навичок, а й до етики в галузі. Адже поміж наших головних цілей — забезпечити, щоби медіа давали інформацію, корисну для аудиторії.
Джилліан МакКормак подає також і погляд на те, як можна виміряти корисність інформації для публіки.
— Цим питанням ми чимало переймаємось, а ми ж працюємо, в основному, на грантах, тож від наших донорів ми часто чуємо: а як довести, що вплив на продукцію медіа є? Чи — що медіа виробляють інформацію, яка насправді корисна і допомагає людям доходити рішень? І ми намагаємось відійти від звичного кількісного підходу, коли, наприклад, кажуть: цього року ми допомогли шістдесяти трьом медіа-компаніям… Ми прагнемо наблизитись до справжнього впливу, тобто до становища, коли світ покращується, бо журналісти виконали своє завдання. А от як виміряти це? Подивитись, чи публіка змогла пересвідчитись, що їхні вимоги почуті тими, хто при владі.
Для мене — це одна з важливих ролей, що їх здатні відігравати медіа: донести до влади правду, а потім чинити на владу тиск, щоби становище було виправлене, щоби було задоволено потреби громади.
Віднедавна в Україні повели мову про так звану «конструктивну журналістику». Директорка Internews в Україні Джилліан МакКормак відзначає, що це — справді міжнародна тенденція, хоча терміни можуть різнитися.
Є також термін «журналістика вирішень», популярний нині. Є також організація, що має назву «Мережа журналістики вирішень», — їхню платформу можна знайти в Інтернеті. Традиційно журналістика мала інформувати людей. Але дедалі важливіше робити дещо більше, йти трохи далі, і не просто казати, що сталося щось погане, але і розповідати про тих у суспільстві, які докладають зусиль до виправлення цього поганого. Давати людям змогу, якщо вони у тому зацікавлені, долучатись до справи. Ну, наприклад, навести лад на місцевому дитячому майданчику. Можна написати статтю про те, в якому поганому стані дитячі майданчики у вашому місті. А можна ще звернутись до громадських активістів, які хочуть покращити стан дитячих майданчиків, і до місцевих урядовців, відповідальних за це. І дати людям знати, що вони можуть долучитись до протесту або до прибирання. От для мене це гарний приклад того, як журналістика може бути каталізатором дій задля змін на краще.
Джилліан МакКормак визнала, що деякі організації, з якими працює Internews, покращують свою роботу, але деякі навпаки. Чи це тому, що такі організації мають нездоланно хибні практики, чи, може, в роботі з ними бракує справді переконливих і дієвих засобів?
— Гадаю, тут багато кого можна звинуватити. Можна сказати, що є і об’єктивні причини, з яких деякі медіа рухаються у хибному напрямку і виробили для себе комерційну модель, що передбачає отримання грошей від політиків, ділових людей, можновладців за те, що представляють лише їхні погляди. Тут і виникає так звана «джинса» — прихована реклама або популяризація певних поглядів за гроші. На цьому можна заробляти, на цьому можна вибудувати цілу бізнес-модель, і таким шляхом дуже легко йти. Так насправді заробляти найлегше. І в часи економічних труднощів, коли зменшується ринок реклами, ті медіа, які хочуть вижити, йдуть на компроміси, на які не пішли б на початку своєї діяльності, коли в них панував оптимізм і, можливо, наївність. Тоді б вони не пішли таким шляхом, але завдання вижити часом спонукає медіа-компанії до хибних рішень. Ми б хотіли, щоби медіа, політичні партії та інші учасники почали працювати на засадах етичнішої реклами.
У журналістському середовищі в Україні нині відчувається ледь не легка паніка, бо багатьом досі не зрозуміло, як працювати з командою нового президента, та й і з самим президентом, які були не дуже доступні під час виборчої кампанії. Є припущення, що і надалі люди команди Зе! не працюватимуть з журналістами так, як вважають за потрібне журналісти. Джилліан МакКормак каже, що подібні ситуації трапляються і в інших країнах, і що професійні журналісти здатні долати подібні проблеми.
— Я розумію почуття непевності і стурбованості, бо команда, яка зараз заходить до Адміністрації президента, має великою мірою власний комунікаційнй стиль, і цей комунікаційний стиль досі великою мірою полягає в уникненні звичних дій, яких очікують медіа, у використанні таких засобів, як, наприклад Інстаграм, відео і фотографії у соціальних медіа. Напевно, прямий доступ привабливий для публіки. Але медіа мають виконувати власну роль, що полягає у тому, щоби ставити запитання, на які мають відповідати політики. А це дуже тяжко, коли політики не хочуть взаємодіяти з журналістами. Гадаю, зараз у Сполучених Штатах журналісти стикаються з чимось схожим. Нелегко мати справу з адміністрацією, що відверто ворожа до багатьох медіа. Якби я давала тут пораду, я б сказала, як британка: зберігай спокій і провадь далі. Коли пам’ятаєш, наскільки важлива ваша роль, це перетворюється на ключ до розробки слушних підходів – для подолання мурів і бар’єрів, щоби знайти в команді людей, які хочуть спілкуватись під запис чи не під запис. Тут потрібно почти давати їм змогу почуватись комфортніше щодо ідеї прямої взаємодії, підштовхувати їх до цього. Гадаю, що досвід президентської кампанії, коли перед другим туром кандидати діяли через соціальні мережі, оприлюднюючи відео, під’юджували один одного до публічних дебатів, вельми показовий. Ніхто ж не знав, чи вони справді хочуть дебатів. Але вони таки на це пішли, і ці дебати були показані на багатьох каналах, і в такий спосіб вони отримали схвалення людей. Сподіваюсь, це відчуття зміцниться і вони усвідомлять, що мають такий обов’язок.
Звичайно, у сучасному суспільстві можна вирішити, що урядуватимеш винятково через Твіттер. От президент Трамп, схоже, комунікує лише через соціальні медіа. Але потрібно розуміти, що ТІЛЬКИ так не можна. І навіть у Сполучених Штатах відбувається чимало контактів та інтерв’ю з урядовцями. Тому я вважаю, що поступ тут буде, але на початку підхід може бути дуже поміркований, м’який.
Нинішня ситуація, на мій погляд, пророкує нові проблеми для Суспільного мовлення, адже і колишній, і нинішній президенти проігнорували Суспільне мовлення перед першим туром, а перед другим туром не дотримались процедури дебатів на Суспільному мовленні. Internews в Україні надає Суспільному велику підтримку, і директорка Джилліан МакКормак каже, що ця підтримка не припиниться.
— Роль суспільного мовника неймовірно важлива. Гадаю, що Суспільне дуже добре організувало дебати, запропоновані вісімнадцятьом найрейтинговішим кандидатам. Не всі туди прийшли, але більшість все ж взяли участь. Так, двоє головних не прийшли, але багато людей все ж дивились ці програми, які отримали чимало позитивних відгуків. Навіть багато моїх друзів, які зазвичай не дивляться і не слухають суспільне телебачення і радіо, казали, що усвідомили, що дебати, ток-шоу «Зворотній відлік» важливі і цінні. У цьому ток-шоу ставили жорсткі запитання, не дозволяли кандидатам безупинно говорити, вимагали конкретних відповідей. Це цілком відрізнялось від усього іншого, що було на телебаченні. То була важлива послуга, надана Суспільним громадськості. Тож для мене неймовірно важливо, щоби нинішні труднощі з фінансуванням суспільного мовлення були подолані. У мене такі ж, як і у вас, питання щодо нової Адміністрації у сенсі того, що нічого позитивного від них щодо ставлення до Суспільного мовлення я досі не почула. Проте якраз сьогодні я з деким розмовляла про те, як цьому дати раду – і в мене є надія, що з новою командою можна працювати з метою переконати їх, що суспільне мовлення життєво необхідне Україні.
Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.