www.youtube.com
Голова Національної спілки кінематографістів Сергій Тримбач розповідає про непростий творчий шлях митця.
Євген Павлюковський: Розкажіть, будь ласка, які заходи в цьому році проходили з нагоди вшанування пам’яті Івана Миколайчука? Знаю, що нині ви перебуваєте в Чернівцях: що відбувається там?
Сергій Тримбач: Вже традиційно Буковина стає центром відзначення дня народження Івана Миколайчука: ювілейного, не ювілейного — немає значення, адже тут він є однією з ікон. Це щиро, видно, що це не гра, не театр і не фальш. Буковинці дійсно люблять і шанують Івана Миколайчука.
Ми сьогодні їхали на його батьківщину — в село Чортория (50 км від Чернівців). Дорогою бачили на подвір’ях портрети, уквітчані, увінчані рушниками. В самому селі відбувся велелюдний захід у музеї-садибі, де народився і виріс Іван Миколайчук. Садиба знаходиться під горою, на якій він любив сидіти. Я зрозумів, що це така собі вертикаль, по якій Іван бігав змалку.
Внизу знаходиться гойдалка і це також, можна сказати, світоглядна річ. Це символ життя. Ми в гойдалці із самого дитинства.
Анастасія Багаліка: Яку роль Івана Миколайчука ви для себе виділяєте як найбільш улюблену?
Сергій Тримбач: Це, звичайно, роль Івана Палійчука із фільму «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова. Звісно, це і козак Василь у стрічці «Пропала грамоті» і в режисерському дебюті самого Миколайчука, де він зіграв сільського філософа.
Загалом він зіграв 34 ролі. Параджанов колись сказав, що травма творчого життя Миколайчука у тому, що він уже в першій своїй ролі вперся головою у стелю: досяг самої вершини. Коли ти досягаєш цього у 23 роки — це дійсно психологічна складність.