Трагедія в Одесі рік тому: чому питань більше, ніж відповідей?

Ірина Славінська: Що відбувається з одеситами після 2 травня 2014 року, та як просувається слідство наразі?

Зоя Казанжи: Звичайно, одесити ще довго будуть дивитись на своє життя через призму подій 2 травня. Адже, незважаючи на ті маніпуляції, які використовують російські СМІ та деякі українські національні телеканали, мешканці пам’ятають, як на мирну ходу напали люди, що позиціонували себе як представники Антимайдану, і що перші смерті внаслідок вогнепального поранення  сталися саме в центрі міста. І це були смерті одеських патріотів. І досі ні міліція, ні прокуратура не відповіли на питання, чому 200-300 людей Антимайдану неочікувано напали на дозволений проукраїнський мітинг?  Моя особиста версія того, чому цей напад стався, полягає в тому, що такий самий сценарій розігрався декілька тижнів тому в Донецьку, коли велика кількість людей вийшла на проукраїнський мітинг, а 200 добре екіпірованих людей розігнали цей досить великий натовп. Я думаю, схожий сценарій планувався і в Одесі. Але Одеса – проєвропейське місто, мешканці якого були за кордоном як в Європі, так і в Росії, і мають можливість порівнювати, –  що таке Росія і що таке Європа. Хочу також зазначити, що з батьками загиблих з обох сторін ми завжди зустрічаємось одночасно в одному приміщені. І батьки вже з третьої зустрічі почали говорити про те, що вони готові сказати місту Одесі: «Зупинімося!». Тобто нас врятує лише вибудова діалогів, терпимість до різних точок зору, але, апріорі, потрібно знати правду про те, що сталося.

Ірина Славінська:  Які настрої в Одесі стосовно теми покарання винних? Чи є відчуття, що потрібно знайти та покарати винних, чи одесити хочуть  забути цей жах і ніколи про нього не згадувати?

Зоя Казанжи: Насправді, зараз відбуваються судові процеси, адже це не одна справа, є дуже велика кількість потерпілих. І винні будуть покарані. Сьогодні генпрокуратура оголосила про підозру екс-начальнику Головного управління УМВС України в Одеській області Петру Луцюку, тому що до нього багато питань. Далі, дві структури не спрацювали так, як мали. Це міліція та рятувальна служба. Винні в цьому також понесуть відповідальність. І, насамкінець, про настрої в Одесі можна сказати так, що проросійські мешканці не стали думати інакше, але вони бояться  себе якось проявляти. Люди з проукраїнськими настроями дещо активніші. Вони зауважують, що в своїй рідній країні вони не мають нікого боятися, не мають терпіти інші настрої, яки сприяють порушенню цілісності країни. І це досить непростий виклик, з яким ми маємо працювати.

Ірина Славінська:  Ми не можемо додзвонитися Борису Херсонському, відомому одеському поету, який також переживав цю трагедію разом з одеситами. Але він сьогодні написав дуже важливий текст про те, як змінилася Одеса. Деякі фрагменти варто зацитувати.

Борис Херсонський: Вспышка насилия 2 мая 2014 года положила конец массовым демонстрациям открыто пророссийского толка. Произошла стихийная децентрализация охраны общественного порядка в городе, сейчас действуют несколько волонтерских групп, занимающих патриотическую позицию. Эта децентрализация была необходима, но сейчас неизбежно нужно будет вернуться к обычной модели поддержания правопорядка.  Сделать это будет непросто – официальная милиция и СБУ показали 2 мая неспособность оперативно реагировать на вспышки уличного насилия. Одесса перестала восприниматься как безопасное место, где самая большая опасность – мелкое мошенничество. На нее смотрят как на гнездо сепаратизма или как на бандеровское логово.  А городу надо бы как-то выживать.  Приедут ли туристы отдыхать к нам в 2015 году – не знаю. По крайней мере, в прошлом году Одесса была пуста.

Наталя Соколенко: Варто звернути увагу на публікацію видання «Лівий берег» , а саме, Соня Кошкіна анонсує, на які питання журналісти цього видання збираються дати відповідь.

Соня Кошкіна: Почему основные силы одесской милиции,700 человек, были переброшены на стадион, к месту проведения матча, за 5 часов до его начала, а не за 2, как это обычно практикуется? Почему, когда в центре начались столкновения, силовики оперативно не сменили дислокацию? Почему те, кто работал на месте событий, не были должным образом экипированы, даже элементарных  средств защиты у них не было?  Почему в этот момент все силовое начальство, как города, так и области, собралось на «супер-экстренно-важное», на самом деле, абсолютно протокольное бесполезное, совещание, окончившееся между 15-ю и 16-ю часами, когда центр города уже вовсю бурлил?