Громадське радіо
Ірина Славінська: Для того, щоб стати кандидатом у Президенти України потрібно 2,5 млн. грн. Звідки у вас ці гроші?
Василь Куйбіда: Я ж балотуюся не просто як Василь Куйбіда. «Народний рух України» вирішив, що цих президентських виборах мусить брати участь представник від «Народного руху України». І це вже воля випадку, що станом на сьогодні лідером руху є Василь Куйбіда.
А чому ми пропускали 15 років поспіль президентські вибори, а зараз вирішили, що треба обов’язково брати участь, це з огляду на ситуацію у нашій державі. Сьогодні на кону стає наша незалежність, суверенітет і територіальна цілісність. І політична сила, яка привела український народ до незалежності не має права ховатися. Вона мусить втручатися, щоб зберегти суверенітет і територіальну цілісність.
Кирило Лукеренко: Останні 15 років «Народний рух» підтримував кандидатів, які не були членами «Руху». Чому зараз вирішили висувати свого кандидата? Не має кого більше підтримувати, ви не довіряєте іншим кандидатом?
Василь Куйбіда: Ми в 2002 році підтримували Ющенко, у 2010 році – іншу кандидатуру. Зараз ми вважаємо, що така поведінка «Народного руху України» не дала нічого позитивного для держави. Ми опинилися у дуже складній ситуації. Ще років п’ять тому нікому в голову б не прийшло, що може стати питання про незалежність України.
Ми вважали, що процеси демократизації вже незворотні. Ми повязуємо ці процеси в нашій державі з занепадом національно-демократичних сил. І вважаємо, що запорука національної держави – існування потужних національно-демократичних сил.
Ірина Славінська: Серед кандидатів у президенти цього року є ті, яких народ готов буде підтримувати, коли дійде до другого туру, наприклад?
Василь Куйбіда: Ну давайте подивимося, хто буде у другому турі, і тоді будемо визначатися. Серед кандидатів є гарні люди, симпатичні, і те, що вони говорять в значній частині та мої колеги по партії поділяють. На щось ми дивимося інакше, але не сумніваємося, що ці люди є патріотами України і стоять на державницькій позиції. Тобто це для нас близькі люди. Є, з іншого боку ті, хто представляю українофобство, хто є, скоріш, технічним кандидатом Путіна. Всі вони на одне обличчя, обличчя Януковича. Стосовно них у нас непримиренна позиція.
Кирило Лукеренко: Що робити з Донбасом?
Василь Куйбіда: Спочатку треба зробити усе, щоб Донбас залишився у складі України. Я не думаю, що у Донецькій та Луганській області ми маємо повстання гнаних і голодних. Тим не менше, озброєні люди, які себе поводять не просто нахабно, а як господарі землі, скидають прапори, герби. Це нагадує добре сплановану політичну акцію, терористичну акцію. Ми знаємо і це говорить наша розвідка СБУ, що за цим стоять добре підготовлені російські військові.
Очевидно, що такі заходи Росією планувалися на нашій території , а значить підбиралися групи впливу. Зараз цих людей виводять на вулицю і здійснюють шумові ефекти. За плечима громадян України стоять озброєні сили Російської Федерації. І треба думати, як уберегти свою територію від цих сил.
Частина людей, це я можу зрозуміти, розгублена. Вона все своє життя підтримували або комуністів, або партію регіонів. Раптом виявилося, що все, що говорили ці дві політичні сили – це обман. Майдан це показав. Частина людей з Донецька і Луганська теж була на цьому Майдані. У частини з них пройшла переоцінка цінностей. Але в середньому усі розгубилися після поразки. Їх вели до радісного майбутнього, а тут повний крах. А ще й ті поводири, які біли на білому коні, десь сховалися. Люди, які звикли жити під чиїмось патронатом не звикли бути самостійними.
Завжди покладали відповідальність за своє життя на когось. Вони розгублені, не знають, хто далі і куди їх поведе. Частина людей, які там проживають, ніколи Україну не любили, ніколи не вважали її самостійною державою, боролися проти її незалежності і продовжують боротися. Але таких людей, без сумніву, дуже мало. І тут треба формулювати вину перед українською владою, яка не мала ніякої політики стосовно цих груп населення. Це не продумана регіональна політика.
Кирило Лукеренко: Ви аналізували ситуацію і не відповіли, що треба робити?
Василь Куйбіда: Перше – треба закрити кордони і відсікти зовнішній вплив на громадян України. Друге – подивитися ближче, хто там проживає у Донецьку, Луганську, спробувати зрозуміти їх інтереси. Це громадяни, які просто дезорієнтовані, які мають свій погляд на те, як облаштувати там життя. З ними треба вести діалог і намагатися зрозуміти їх систему цінностей і вмонтувати цю систему цінностей в загальнодержавний контекст.
Якщо це вороги України, які руйнують нашу державність, до них треба ставитися, як до ворогів і відповідно карати. Тут знадобиться кримінальний кодекс. Зрештою, ми можемо згадати, як ми відновлювали українську державність, як приймався закон «Про громадянство України». Ви пам’ятаєте, що тоді кожному, хто проживав на території України було надане громадянство. На відміну від Прибалтійських держав.
Ірина Славінська: Але ж ви не пропонуєте тепер забирати громадянство у частини українців?
Василь Куйбіда: А хто вам сказав, що це табу? Відповідно до 25 статті Конституції забороняється відбирати у людини громадянство. Але давайте подивимося, як інші держави діють, хоча б Франція і Німеччина.
А виявляється, що там є така практика позбавлення громадянства за злочини перед державою. Чому б і нам зараз не скористатися досвідом інших держав? Якщо людина бореться проти держави нашої, не визнає її, ми можемо навіть запропонувати людині допомогти, поїхати у ту державу, де їй хочеться бути. До речі, від Луганська і Донецька до Росії не так далеко.
Ірина Славінська: Якщо ввести цю практику, що конкретно, на вашу думку, буде вважатися злочином проти держави? Наприклад, журналіст, який публікує «джинсу», може бути позбавлений громадянства? Чи такі люди, які захоплюють адміністративні будівлі і само проголошують себе лідерами, як, наприклад, в Криму Аксьонов? Який масштаб злочину?
Василь Куйбіда: Найкраще це робити через суди, покладати це на плечі суддів. Хоча в багатьох державах це той, хто надає громадянство. У нас досі не має єдиного гуманітарного поля в Україні, єдиного інформаційного поля. В Криму, у Луганській чи Донецькій областях освітня система виховувала людей не громадянами України, які плекають культуру, а формували людей, які себе ідентифікували або з Росією, або з Радянським Союзом. Для тих людей українство є чуже.
Кирило Лукеренко: На сході піднімається питання мовне та адміністративного устрою. Я так розумію, що питання російської мови, як другої державної і питання федерації не є складової вашої програми? Тоді як знайти спільну мови з тими, для кого це є гаслами?
Василь Куйбіда: Давайте задамо собі питання, що дійсно хочуть ці люди. Питання мовне чи питання голоду виводить цих людей на вулицю? Можливо, і те, і те. Треба проаналізувати. Не можна дивитися на цілісність, бо дуже важко зрозуміти інтереси цієї цілісності. Треба подивитися, які великі групи там є, спробувати зрозуміти, які інтереси вони представляють і тоді вже ті інтереси, які вписуються в нашу державність, намагатися реалізуватися. Те що ні, має бути присічено і носії їх покарані.
Проект «Чесні вибори» реалізується за підтримки Фонду розвитку ЗМІ посольства США в Україні.