У 2008 році ніхто на Заході не зробив висновків з цих кривавих уроків, — Огризко про війну в Грузії

Тодішній міністр закордонних справ України Володимир Огризко згадує події того літа, а також те, що вони віщували для України.

Володимир Огризко: Я в цей час був у Криму. В цей день мені дали знати, що в Грузії щось почалося. Через кілька годин президент Ющенко терміново викликав до себе і повідомив про те, що почалася російська агресія та дав вказівку в цей же день летіти до Тбілісі. Скажу вам чесно, це було вперше в моєму житті, коли я один і екіпаж летіли в порожньому літаку.

В цей же день я був у Тбілісі і переживав все те, що переживали наші грузинські друзі. Там я зустрів свого колегу з Литви, тодішнього міністра закордонних справ Литовської Республіки.

На той момент ми були двома єдиними іноземними високопосадовцями, які безпосередньо спостерігали за тим, що відбувалося.

Ірина Славінська: Коли ви прибули у Тбілісі, що ви першим побачили чи відчули?

Володимир Огризко: Я побачив, що тбіліський аеропорт вже бомбили. Я побачив деякі наслідки цього бомбардування.

Я відчув і побачив велику тривогу в очах людей на вулицях Тбілісі. Для кожного грузинського патріота настав час «Ч», коли вони вирішували, як треба діяти. Я отримав вказівку зв’язатися з найвищим керівництвом. Тодішній президент Саакашвілі прийняв мене о другій чи о пів на третю ночі. Йшло обговорення важливих дій у відповідь. Результатом цих консультацій стало рішення про те, що за кілька днів до Тбілісі приїде ціла делегація, у складі якої будуть президенти України, Польщі та кількох балтійських країн, які стали до певної міри живим щитом в столиці Грузії. Велися інтенсивні переговори між Тбілісі і ЄС, американцями. Ми так само інформували у своїй столиці.

Я думаю, що завдяки цій дуже серйозній дипломатичній роботі з’явилася спочатку ініціатива Саркозі, яка була половинчатою, але зупинила подальше просування росіян.

Вона полягала в тому, що Путіну дали зрозуміти: якщо він не зупиниться, то почнуться доволі серйозні санкції. Ще більшою пересторогою став фактично ультиматум з боку США. Все це разом зупинило росіян. На превеликий жаль, цим все і закінчилося.

У підсумку ми отримали через кілька років те, що маємо сьогодні в Україні.

Ірина Славінська: Наскільки рішуче Україна стала на бік Грузії?

Володимир Огризко: Головні заяви були зроблені на мітингу в Тбілісі. Кожен з президентів вимагав припинення російської агресії, кожен з них апелював до міжнародного права. Як ми знаємо, для Путіна і тоді, і раніше міжнародне право було папірцем, на який він звертав увагу тоді, коли йому це було вигідно.

Ірина Славінська: Станом на 2017 рік ясно, що агресія в Грузії має прямий зв’язок з тим, що відбулося в Україні. Чи станом на 2008 рік був відчутний зв’язок з тим, що може статися в Україні?

Володимир Огризко: В кінці 2008 року я фактично вашими словами говорив, коли перебував з візитом у Вашингтоні, на що отримав здивовану відповідь: «Цього не може бути. Грузія — маленька країна, а ви — велика і потужна. Росія на це ніколи не піде». Для багатьох і досі Росія залишається страшенно важливим партнером, з яким треба дружити. У 2008 році ніхто на Заході не зробив висновків з цих кривавих уроків. Можна справді провести паралель з тим, що відбулося у 2014 році в Україні. Я глибоко переконаний: якби ми, зокрема Україна, не дали зняти цю тему з порядку денного, то цього не було б. У даному випадку перемогли гроші, а не цінності.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.