У Києві триває виставка про діяльність УГКЦ у підпіллі

Про наповнення і мету виставки розповідає Ольга Сало, дизайнерка, співробітниця Центру Досліджень Визвольного Руху.

Виставка «До світла воскресіння крізь терни катакомб» розташована в арт-галереї Українського дому (3-й поверх) і буде відкрита для відвідувачів до 18 березня.

Василь Шандро: Про що ця виставка?

Ольга Сало: Цього тижня мали сумну дату — 70 років з часу Львівського псевдособору. Це подія, яка трапилася з УГКЦ після смерті митрополита Андрея Шептицького, з яким радянська влада, що окупувала на той час Західну України, не могла боротись та знищити ту церкву, яка служила базою українства. Після його смерті відбувся псевдособор, на який з’їхалося духовенство греко-католицької церкви і прийняло рішення повернутись до російської православної церкви.

Ми розуміємо, що на той час частина духовенства була репресована. Важливо, що підготовкою собору займалось партійне керівництво: Хрущов особисто звітував Сталіну про це. Отже, виставка висвітлює те, як Греко-католицька церква на апогеї свого розвитку була змушена піти у підпілля, те, як люди не шкодували свого життя, аби лише церква не зникла в тих умовах. Це виставка про перемогу.

Василь Шандро: Які матеріали представлені на виставці?

Ольга Сало: Банери тематичні. В кожному із них є і людські історії, і документи, і світлини. Є теми, які показують церкву в засланні, священиків та їх родини.

Наталя Соколенко:  У людей був вибір зректися церкви і співпрацювати з радянською владою чи ні?

Ольга Сало: Дуже цікава частина виставки присвячена саме собору і першій ситуації одразу після нього, коли видно, що у священиків існувала дилема, чи залишатись греко-католицькими, чи ставати православними. Є цікавий текст Гавриїла Костельника, ініціатора псевдособору, в якому він звертається до керівництва православної церкви у Москві про те, що важко назбирати священиків на собор — від сили 50 (а без протекції влади і цих не було б). Поруч стоїть документ, в якому інший священик пише, що хоче повернутися до греко-католицької церкви. Тобто, кожного священика ставили перед вибором, з кожним проводилась певна робота.

Василь Шандро: Чи були пропагандистські матеріали з боку радянської влади, які дискримінували УГКЦ?

Ольга Сало: Так, звичайно. Попри те, що церква не могла проводити відвертої діяльності, вона все одно мала авторитет. І від початку, від 1940-х років до кінця 1980-х антицерковна пропаганда відбувалась постійно. Окремою темою це висвітлено у виставці. Навіть сьогодні триває спроба дискредитувати УГКЦ.