У Києві відкривається виставка «Бабин Яр: історія та долі»

Лариса Денисенко: Що можуть побачити на виставці ті, хто хочуть вшанувати пам’ять жертв Голокосту?

Йосиф Зісельс: 27 січня — Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Цю дату було запропоновано у 2000 році під час зібрання керівників держав у Стокгольмі. Я був на тій зустрічі. Був на ній і Віктор Ющенко, котрий займав тоді посаду прем’єра України.  27 січня — це день звільнення Освенцима у 1945 році. Тому його було вирішено зробити Днем пам’яті жертв Голокосту. Через декілька років Україна приєдналася до тієї коаліції і в Україні теж почали відзначати цю дату.

У Києві відбуватимуться різні зібрання і в Палаці «Україна», і в державних установах. І завтра (ред. — 27 січня) у «Бабиному Ярі» в приміщенні колишньої контори єврейського кладовища відбудеться відкриття виставки. Також впродовж дня в Ґете-Інституті буде круглий стіл, який проведе Український центр вивчення Голокосту. Бачимо, що географія відзначення цього Дня по Україні розширюється. Заходи відбудуться у Львові, Одесі та інших містах України.

Ця тема стає ближчою пересічним українцям. Що важливо в Європі? Там впродовж десятиліть Голокост сприймався не як чисто єврейська трагедія, а як трагедія всього європейського континенту. В Україні це сприймається ще трохи не так. Але кроки, котрі вже робляться, показують, що і вона також не стоїть на місці.

Коли засідав оргкомітет відзначення річниці, одним із пунктів його рішень було повернення у державну власність будинку, що на вул. Мельникова, 44. Там раніше розташовувалася контора єврейського кладовища. А дніпропетровська фірма незаконно його приватизувала. Ми вимагали передачі будинку заповіднику «Бабин Яр» для відкриття у ньому однойменного музею.

Його таки вдалося повернути у державну власність. Але для ремонту будинку потрібні великі гроші. І на 2017 рік у проекті бюджету на це ніби передбачалася велика сума — 27 млн грн і цього більш як достатньо для такого приміщення. Хоч із власного досвіду можу сказати, що це можна було б зробити вдвічі-втричі дешевше. Але ми і досі не знаємо, чи є у затвердженому бюджеті ці гроші. Ентузіасти серед громадських активістів самі знайшли гроші, відремонтували декілька приміщень там і саме в них завтра (ред. — 27 січня) відкриється виставка.

Сергій Стуканов: Розкажіть, будь ласка, детальніше про виставку «Бабин Яр: історія та долі».

Йосиф Зісельс: В минулому році ми заснували Міжнародний меморіальний фонд «Бабин Яр». І ця фундація встигла до 29 вересня зробити два великих проекти. Один із них відбувся у галереї «М17», де втілили виставку «Бабин Яр: історія та долі». Вона складалася із двох частин. Перша — просторова інсталяція з лабіринтами, артефактами. А на другому поверсі стояли 14 стендів, котрі відображали історію Бабиного Яру. Ми хотіли показати передвоєнний стан єврейської громади, потім початок війни, як це сталося і як потім зберігалася пам’ять про це.

У приміщення, де 27 січня відкриється виставка, ми беремо тільки верхню частину проекту — 14 стендів.

Лариса Денисенко: Де ви брали матеріали? Хто їх впорядковував?

Йосиф Зісельс: Ми замовили цю роботу «Інституту юдаїки» на чолі з її директоркою Юлією Смілянською. Нам сподобалась концепція, яку вона запропонувала. 

Лариса Денисенко: Як гадаєте, чи достатньо тема Голокосту висвітлена в українському мистецтві?

Йосиф Зісельс: Достатньо — суб’єктивна характеристика. Мені завжди не достатньо цієї теми, але я за те, щоб було пропорційне представництво різних груп у Бабиному Ярі.