«Громадське радіо»
Дмитро Тузов: В Україні може бути триступенева початкова і середня школа, при чому початкова буде більше розважальна, а старші класи будуть більше навантажені точними науками. Коли це може статися і як ви ставитесь до таких змін?
Єгор Стадний: Основна ідея ― це профілізація старшої школи. Це означає, що природничий профіль матиме об’єднані і скорочені гуманітарні дисципліни і більше годин на природничі дисципліни, а гуманітарний ― навпаки, замість фізики, хімії і біології матиме дисципліну «Людина і природа», а гуманітарні предмети будуть поглиблені.
Є природне несприйняття цього злитого формату. Тут буде шквал перепон зі сторони вчителів ― хто віддавати свою дисципліну? І є побоювання, що на практиці ми не отримаємо природничих профілів старшої школи.
Щоб створити природничий профіль, потрібне обладнання. Вандалостійкий природничий клас коштує від півмільйона гривень.
Основною проблемою є брак коштів. Це прикривається «універсальним профілем». По факту універсальний профіль ― це гуманітарний.
Страждає наукоємна освіта, яка потім може дати студентів, що мають хист до природничих наук. Немає студентів ― немає викладачів.
Сергій Стуканов: Опорні школи не будуть виходом із ситуації? Щоб спочатку обладнати природничі кабінети у них, а потім поширювати цю практику.
Єгор Стадний: Сама ідея опорних шкіл викликає спротив тільки у директорів, але є труднощі з реалізацією. Опорна школа означає, що одна школа є триступеневою, а 2-3 школи довкола стають філіями, де залишається лише І або ІІ ступінь.
На папері ми отримали 140 опорних шкіл, але насправді їх утворилося набагато менше, тому що філії не перетворилися на двоступеневі. Це небажання місцевої влади іти в ногу з міністерством, бо РДА не підпорядковуються Кабміну. Є намагання з центру, але на місцях їх не завжди підтримують.
Ніхто не складає перспективні плани формування шкільної мережі на місцях. Треба знати, куди ви будете відправляти діток за 5 років. Треба брати до уваги народжуваність, пенсійний вік, вік вчителів, розуміти, куди будують дороги.
Дмитро Тузов: Бракує лабораторій, але є Інтернет, у якому дуже багато матеріалів ― 3D-графіка, анімація, що пояснює фізичні чи хімічні процеси. Використовуючи все це, можна зберегти рівень викладання?
Єгор Стадний: Можна, але це потрібно проходити з самими вчителями. Вони вчасно бояться використовувати те, що не затверджено Міносвіти. Тому воно і підпорядкований йому Інститут модернізації змісту освіти роздає ці грифи. Те, що не рекомендовано, використовувати не можна.
Я, наприклад, переглядав нову програму з історії. І бачу там пункт ― контурні карти. Важко уявити собі підлітка, в якого в одній руці планшет чи телефон, а в другій олівець, яким він наносить щось на контурну карту. Діти про історію знають більше із комп’ютерних ігор і фільмів, ніж із підручників.
Потрібно подолати цю прірву, наблизити вчителя до учня.
Дмитро Тузов: Як подолати цю прірву?
Єгор Стадний: Є Інститут модернізації освіти й Академія педнаук. Це ком’юніті перевіряльників, рецензентів тощо, які часто не йдуть в ногу з часом. Треба дати розвиток ініціативам знизу і влити туди кошти, взявши їх у перевіряльників.
Основним перевіряльником є Академія педагогічних наук, яка щороку отримує близько 200 млн державних коштів. Установа створена колишнім міністром Василем Кременем, якому треба було кудись іти з міністерського крісла.
Я б забрав ці гроші, оголошував конкурси для експериментальних шкіл, програм, роздавав ці кошти. А за 2-3 роки вдалий досвід можна було б поширювати.
Сергій Стуканов: На цьому етапі реформи Міносвіти на це не зважується?
Єгор Стадний: Міносвіти лобіює інтереси Академії педнаук. Пані Гриневич входить в президію в Академії, тому вона знаходить всілякі виправдання, щоб виділяти їм гроші.
Дмитро Тузов: Можливо, потрібні закони, які не дозволили б стримувати використання учнями нових технологій, що поліпшують освіту?
Єгор Стадний: Під тим, що, мовляв, ви ж не будете пускати це до дітей, воно не пройшло апробацію, прикривається невігластво багатьох рецензентів, перевіряльників тощо. Не можна все допускати до педагогіки, але є експериментальні програми, які діють вже багато років і пройшли апробацію.
Рік чи й більше тому була новина про те, що фіни відмовляються від предметів і переходять до тем, які можуть об’єднувати дуже багато предметів. Наші медіа це радо перепощували. Але у 20-х роках в СРСР більшовики запровадили у трудовій школі такі вузлові тематики.
А потім на сайті фінської Національної агенції освіти доводиться читати, що вони не відмовляються від предметів, а дозволяють у позапредметний час робити класи, де будуть присутні кілька вчителів і можна буде обговорювати вузлові тематики.
Такі ноу-хау до нас перекручено доходять. Щодо переймання досвіду, потрібно дивитися, хто з яких позицій виходить. Нам би бажано запозичити португальський досвід щодо опорних шкіл, німецький ― щодо подолання нерівності між школярами.