У Євгена Гуцала був абсолютний слух до слова, — вдова творця Леся Воронина

Наталя Соколенко: Євгену Гуцалу 14 січня могло б виповнитися 80 років. Що у вас на душі і серці?

Леся Ворнина: Найголовніше, що його книжки читають і вони не втратили своєї справжності. Розібрали Гуцала на диктанти у школі. Дали два оповідання: одне у початковій школі вивчається  – це «Сім’я дикої качки», друге «Лось». Є оповідання для дітей, а є про дітей. Коли дитина читає, як гине лось, якого рятують хлопчики, а потім його вбиває бридкий чоловік – дитина відчуває безвихідь. У Жені стільки гарних і світлих творів, він володів унікальним талантом.

Як у музикантів буває абсолютний слух до музики, так у Євгена Гуцала був абсолютний слух до слова.

Ліна Костенко мені якось сказала, що його проза подібна до творів французьких імпресіоністів, бо його сприйняття природи передає найтонші людські відчуття. Колись це були бестселери. У ті часи, коли соцреалізм косив наші смаки. Коли був Тютюник, Валерій Шевчук, Близнець, коли була Ліна Костенко, коли всі були справжні. Коли всі ще не втратили тої беззахисності. Вони усі прийшли беззахисні, повоєнні діти. Література – це була маленька шпаринка, куди можна було сказати все, що ти думаєш і відчуваєш. Пізніше їх за це дуже сильно били.

Лариса Денисенко: Чи не намагався він приховати спротив соцреалізму за іронією? Він часто ховався у фентезі. Він обрав таку мову, щоб ховати деякі речі, що могли не подобатися владі?

Леся Воронина: у нього є блискучі іронічні твори, є сатира. Для мене це взірець роману абсурду, де він осміював цю дійсність у якій оспівували колгоспи. Дуже дотепну, дуже розкуту, із пластами  пародій. Це я про роман «Позичений чоловік». Він грався у це. Він так маскував свої власні приказки, що їх сприймали, як народні. Ну, і сам сюжет. Я йому казала: «Тебе точно не надрукують!»

Наталя Соколенко: А я фанатка радіовистави «Девчата на выданье». А це ж 1971 року твір. Як цей твір з’явився?

Леся Воронина: У нього була дуже щаслива творча доля. У 25 років з’явилася перша книжка. Це була проза «Люди серед людей». Євген, ще молодий хлопець, їде у Францію і потрапляє у Марсель. Він так розповідав про це.

Пізніше, коли сюди приїжджали письменники з Америки, то він гуляв із зіркою світової літератури. Пізніше у «Позиченому чоловікові» написав такі слова: «Так я ж їздив зі Стейнбеком на теплоході «Дружба» і ми говорили, що слава про Хому Прищепу, видатного колгоспника…». Там доводиться до абсурду, коли герой перетворює себе на “тракторозавтра”, а його улюблена дружина намагається притулитися до нього, але вже запізно.

Лариса Денисенко : Феноменально, що це випустили у Радянському  Союзі. Може вони не допетрали?

Леся Воронина: А американські супутники у цей час літають над Яблунівкою і знімають його, щоб знати, що ж робить Хома Прищепа. А далі Хома усвідомлює всесвіт, опановує езотеричні знання. За це Гуцала страшенно критикували, звинувачували, але роман став бестселером.

Була ще розкішна поезія та мала проза. Була «Мертва зона» – повість за якою Іл’єнко Юрій зробив фільм «Солом’яні дзвони» і я сильнішої речі про окупацію України не бачила. Це про один день з життя села під час війни. Там такі  лаконічні епізоди і портрети.  Уявіть цей педантичний німецький порядок. Про те, як всі хто жили у селі, перетворилися для офіцерів на худобу.

Колись під час другої світової у хату Євгена залетіла блискавка. Він з тої пори перестав говорити. Тоді його відвели до знахарки і вона викачувала його яйцем. Я не знаю, як ця сільська дитина змогла написати цикл статей «Ментальність родин». Він завжди хотів купити хату у Греблі. Я думала, що поїду у Канаду та зароблю на ту хату. Ми з сином поїхали і він мені протягом всього цього часу писав листи.

Писав, що сидить у бібліотеці і розуміє, як багато хочу написати до «Ментальності родин». Казав, що хочеться написати ще багато поезії. Він мені писав, що ходив до бібліотеки стародруків. Це важливо, бо він базувався на творах російських істориків, поетів. Це були їхні свідчення, свідчення французьких і англійських істориків і мандрівників. Це був погляд із середини і з боку.

Звинувачувати Гуцала у необ’єктивності та ксенофобії – не можна. Його звинуватив Олексій Толочка написав, як Гуцало може на демократичну країну Росію зводити такі наклепи. А в нього були статті «Знак Чечні», «Знак сили», «Ефект мухомора», «Какую Россию мы потеряли».

Тепер я думаю про те, як він передбачив. Він писав, що Росія – це абсолютно інша ментальність, яка трансформувала і нашу ментальність. Нам потрібно усвідомити, що ми маємо повернутися до себе самих, до нашої історії.

Лариса Денисенко: Хто навчив його бачити красу слова?

Леся Воронина: Я думаю, що це вроджене відчуття слова і мови. Погляд на життя у письменника геть інший. Хтось проходить і не помічає краси, а у письменника це враження переростає у прекрасний образ із шаленим підтекстом. Звичайно, свою роль зіграли батьки і неймовірна праця над собою. Він дуже любив читати. 

Наталя Соколенко: Час вже говорити про концерт.

Леся Воронинна: Це ювілейний концерт. Уявімо, що Жені 80. Захотілося зробити класний вечір. Скільки мені людей допомогли. Ігор Жук робив макет банера. Ми  сиділи до ночі. Ми переробляли, щоб дотриматися технічних вимог українського дому.  Зголосилися виступати сестри Тельнюк, Тарас Компаніченко, Кирило Стиценко, і Шпилясті кобзарі, Ярослав Джусь. Це прекрасні люди.  Також будуть письменники, які були шістдесятниками.

Лариса Денисенко: Дмитро Павличко, Іван Драч, Юрій Щербак, Михайло Слабошпицький.

Леся Воронина: Вести цей вечір буду я. 20 січня 19.00 Український дім. Вхід вільний.