Україні потрібні гібридні суди, — адвокат

У Боснії і Герцеговині відбулося навчання з питань правосуддя перехідного періоду в конфліктних і постконфліктних ситуаціях. Правосуддя перехідного періоду є набором судових і несудових механізмів, про які детальніше розповідає адвокат Роман Мартиновський, голова правління Української Фундації Правової Допомоги, експерт Регіонального центру прав людини, один із учасників навчальної програми.

За його словами, за двома критеріями до України можна застосовувати правосуддя перехідного періоду: «Ми рухаємося від тоталітарної держави до демократичної, також Україна перебуває у ситуації конфлікту». Інституційні реформи в складі правосуддя перехідного періоду мають на меті відновлення спроможності влади та довіри до влади.

Кримінальне судочинство перехідного періоду зокрема стосується військових злочинів — для його здійснення залучають так звані гібридні суди, котрі мають підвищити професіоналізм національного суддівства та підвищити довіру до місцевих судів.

«Провадження відбувається за місцевими законами. Іноземні судді мають високий рівень довіри та високий фаховий рівень, і вони допомагають місцевим судам. Вони не є зацікавленими особами, їхній рівень безсторонності вищий, ніж у місцевих суддів», — пояснює адвокат Роман Мартиновський. На його думку, гібридний суд також покращує якість місцевих фахівців, які можуть перейняти вміння.

Окремо говоримо про таку складову правосуддя перехідного періоду у конфліктних і постконфліктних ситуаціях як відшкодування та увічнення. «Відшкодування збитків є обов’язком держави. Це можуть бути не тільки виплати, але і пільги чи передача іншого майна в користування», — пояснює Роман Мартиновський. Увічнення також є елементом встановлення істини, і тут ідеться, як вважає адвокат, не лише про пам’ятники, а і про навантаження, яке вони несуть.

«Примирення без національної ідеї — примарна річ. Сформувати цю ідею — завдання громадянського суспільства», — говорить Роман Мартиновський за мотивами побаченого в Боснії та Герцеговині.

Лариса Денисенко: Розкажіть, що таке правосуддя перехідного періоду?

Роман Мартиновський: У першій половині грудня у Сараєво була група українських фахівців, представників державних і недержавна організацій, які проходили навчання «Механізми правосуддя перехідного періоду та права людини у конфліктних та постконфліктних ситуаціях».

Якщо говорити простою мовою, то я би охарактеризував правосуддя перехідного переходу, як набір судових та несудових механізмів, які є характерними для держав, які перебувають у конфліктних чи постконфліктиних ситуаціях, чи при переході від тоталітарного режиму до демократичного.

Ірина Славінська: Що може бути конкретним прикладом?

Роман Мартиновський: Є ряд елементів, які визначають правосуддя перехідного періоду: кримінальне судочинство, встановлення істини, відшкодування і увічнення та інституційні реформи.

Говорячи про кримінальне судочинство слід зазначити, що тут перш за все тут постає питання про відповідальність за воєнні злочини: чому потрібно реформувати систему, чому потрібні гібридні суди. Вони потрібні для того, щоб уникнути можливості впливу на національних суддів, підвищити рівень довіри до судової гілки влади у населення. Гібридні суди характерні тим, що у їх складі є національні та іноземні судді.

Роман Мартиновський розповідає про важливість меморіальних комплексів:

Коли ми відвідували меморіальній комплекс у Потачарах — невеличке село біля міста Сребниця. Там у липні 1995 року, за півроку до того, як був встановлений мир у Боснії та Герцеговині, відбувалася кривава різня, яку вчинила армія Республіки Сербської (та, що входить до складу Боснії та Герцеговини, а не сусідня держава). І за кілька днів було знищено більше 8 тис. бошняків — хлопчики і чоловіки.

Коли ми перебували у цьому комплексі і чули історії людей, які ці всі жахіття пережили, то було дуже важко. Після цього ми поїхали за декілька кілометрі у невеличке місто, де є меморіал сербам, які загинули під час цієї війни.

Так і в Потачарах, і в цьому комплексі я відчував, що не можна говорити про примирення. В комплексі в Потачарах приходять в основному бошняки, щоб згадувати свої людей. А ось у місті Братунац приходять серби. І виходить, що один комплекс для сербів, а інший —для бошняків.

І ми не можемо бути впевнені, що серби не приходять до себе для того, щоб підпитати себе негативною енергію чи сказати, що вони цього ніколи не забудуть. Я би сказав, що процес примирення в Боснії розпочався, якби в Потачарах мені екскурсію провів саме серб Младен і навпаки. На мою думку, примирення без національної ідеї — неможливе. І це має бути завдання громадянського суспільства, яке має показати шлях владі.