Українські вчені — співавтори всіх останніх нобелівських лауреатів з фізики, — Стріха

Доктор фізико-математичних наук і заступник міністра освіти і науки України Максим Стріха розповідає слухачам «Громадського радіо» про умови, необхідні для розвитку української науки.

Сергій Стуканов: Коли говорять про розвиток науки, скаржаться на те, що фінансування цієї сфери є низьким, але коли знайомишся з цифрами, воно видається не стільки низьким, скільки неефективним.

Максим Стріха: Така думка є вкрай некомпетентною. Фінансування науки в Україні за усіма головними розпорядниками складає 3,7 млрд. гривень. Це 140 млн. доларів. Це показник Литви чи Латвії — країн з населенням 2-3 млн. осіб. Те, що наша наука за такі гроші ще існує і продукує результати кращі, ніж у Латвії чи Естонії, свідчить про те, що її функціонування є ефективним. За мізерні гроші ми робимо продукт, який не роблять за значно більші гроші.

Є об’єктивний критерій — кількість публікацій українських науковців в науково-методичних базах. У «Скопусі» ми маємо близько 9 тис. публікацій на рік.

9 тис. — це не так багато. Польща випереджує нас десь у 4,5 рази, але фінансування науки в Польщі — 5 млрд. євро проти наших 140 млн. доларів.

Є певні міфи про українську науку. На жаль, вони ґрунтуються на вкрай низькій обізнаності громадськості. Українська наука справді унікальна, оскільки в скрутних умовах вона примудряється давати фундаментальні результати світового рівня.

Так, українські ученні були співавторами всіх останніх нобелівських лауреатів з фізики. Ми не можемо дати свого нобелівського лауреата, бо при фінансуванні в 140 млн. доларів на рік чудес не буває.

За два роки ми направили нашу науку на оборону. Коли за дзвінком з Кремля Ізраїль відмовився постачати нам безпілотними, ми за безпрецедентно короткий термін зуміли все скласти.

Те, що в український науці є проблеми — поза сумнівом, те, що в ній є менш благополучні сегменти — безумовно, не стану заперечувати і наявність недоліків у галузі гуманітарних наук і медицини. Водночас і в тій самій медицині ми зуміли силами Академії медичних наук побудувати унікальну систему лікування поранених. Ми маємо одні з найкращих показників одужання після найтяжчих поранень, мабуть, в історії світових воєн.

На минулому тижні ми почали аудит української науки з використанням європейських інструментів. Європейські експерти визнають наш потенціал і специфічність нашої ситуації — нас не можна міряти за якимись усередненими стандартами.

У деяких сферах ми досі займаємо передові місця в Європі, скажімо, декаметрова радіоастрономія — це не заслуга незалежної України, ми успадкували це у Радянського Союзу, але заслуга те, що ми це зберегли.

Російська агресія за останні 2 роки наділила нас 27 переміщеними університетами і 12 тис. учених біженців. Також ми втратили унікальний радіотелескоп в Євпаторії, 2 провідні морські інститути в Севастополі і севастопольський університет, що готував фахівців з ядерної безпеки. Ми мусимо думати, як гоїти ці рани.

Сергій Стуканов: Яких структурних реформ потребує галузь науки?

Максим Стріха: Насамперед, у нас досі не було структури, що виробляла б і здійснювала єдину державну наукову політику. Закон передбачає створення Національної ради науки і технологій, яку очолюватиме прем’єр-міністр. Це має бути двопалатний орган. 24 обраних за спеціальною процедурою представника наукової спільноти і 24 адміністратори, що представляють відомства, де є наука, мають формувати наукову політику України. Запроваджується такий орган, як національний фонд досліджень для грантового фінансування фундаментальних і прикладних досліджень, а також — механізмів популяризації науки.

Андрій Сайчук: Може, справа у тім, що падає інтерес до фундаментальних наук?

Максим Стріха: Це все взаємопов’язано. Кожна нормальна західна газета, якщо вона сама себе шанує, мусить мати наукову сторінку. Чи мають наші газети наукові сторінки? Ні, оскільки редактори вважають, що за це грошей не дадуть. Якщо вони так вважають, то за це грошей давати і не будуть.

Закон не ліквідує наші академії, але демократизує їх, а також — запроваджує змінюваність керівництва, тобто вже ніхто, як Борис Патон не буде президентом НАН протягом 54 років. Національна рада науки і технологій виходитиме з того, що наука є неподіленою на відомчі шпарини.

Але цей закон ще треба втілити в життя.

Сергій Стуканов: Фінансування науки має бути базовим чи конкурсним?

Максим Стріха: З одного боку, в нашій академії переважає базове фінансування і це дає можливість науковцям прогнозувати своє майбутнє, з іншого боку, в наших університетах немає базового фінансування — тільки конкурсне, тому вони є більш динамічними. Водночас невдало проведений конкурс ставить університет перед необхідністю скорочувати фінансування і виганяти велику кількість вартісних науковців. Мусить бути баланс.

В такій державі як Німеччина, інституційне фінансування цієї галузі складає 2/3. Конкурсне фінансування Німеччина нарощує не більше, ніж на 1% на рік. Коли якісь реформатори у нас вважають, що за рік ми можемо перейти на 90% конкурсного фінансування, вони не знають, про що говорять.

Андрій Сайчук: Чи може держава проводити цільові гранти?

Максим Стріха: Звісно може. Вона і зараз їх проводить. У нас є чудовий Державний фонд фундаментального дослідження. Єдина проблема — його фінансування становить 16 млн. гривень на рік.

Сергій Стуканов: Чи були вже засідання ради, про яку ви казали?

Максим Стріха: Рада тільки формується. Зараз науковці дуже хочуть демократії і бояться адміністративних тисків, тому в закон було укладено ускладненні процедури її формування.

Спочатку громадськість висунула кандидатів у ідентифікаційний комітет. Це 63 кандидати. Тепер 25 провідних вчених України мусять обрати з цих претендентів 9 членів ідентифікаційного комітету. Сподіваюсь, це станеться в найближчі 2 тижні. Згодом ці 9 незалежних членів ідентифікаційного комітету мусять виробити принципи, за якими проведуть конкурс 24 членів наукового комітету. Їхній вибір буде затверджено у Кабміні. Коли з’явиться колегія науковців, тоді система запрацює.