«Біллі Мілліґан Бенд»
Василь Шандро: Чим спровокована така назва гурту?
Прудеус Максим: Усе почалося з того, що я прочитав книжку Деніела Кіза, яка називається «Множинні уми Біллі Міллігана».
Мені дуже сподобався образ головного героя, у ньому одночасно співіснувало 24 особистості.
Ми вирішили, що така назва гурту допоможе не концентруватись на якомусь одному музичному напрямі, а дозволить розкрити всю суть музики.
Василь Шандро: Я собі уявила ці 24 аудиторії, для яких ви гратимете і зрозуміла, що цей продукт буде важко продати.
Прудеус Максим: Дуже важко. Це своєрідна музика для української інтелігенції. Проте мені хочеться вірити в те, що кількість української інтелігенції збільшуватиметься з часом.
Поки що музика «Біллі Мілліґан Бенд» не є масовою, тому можна сказати, що ми працюємо на своє майбутнє.
Василь Шандро: Зі сказаного вами стає зрозуміло, що ви не намагаєтесь визначити жанр, у якому граєте. Чому?
Прудеус Максим: Ми говоримо, що граємо арт-рок, це таке собі загальне визначення.
Василь Шандро: Чи багато в Україні арт-рок гуртів? Наскільки пропрацьована ця ніша в музичній індустрії?
Любов Бобир: Усе залежить від альбому, наприклад, зараз ми презентуємо наш другий альбом, аналогів якому не існує.
Василь Шандро: У чому полягає його оригінальність?
Любов Бобир: У нас всі інструменти живі, граємо на перкусії, органі, клавішах і віолончелі — і все це в поєднанні з бітбоксом.
Прудеус Максим: Зараз мало хто записується наживо. Швидше, простіше і дешевше записати всі партії окремо, а потім попрацювати зі звуком.
А ще в цьому альбомі ми називаємо всі пісні п’єсами, бо він виконаний у більш класичному стилі.
Василь Шандро: Записуватися наживо — це принципова позиція?
Прудеус Максим: Так цікавіше, і саме в цьому полягає мистецтво й арт-рок зокрема.
У шоу-бізнесі на американський манер люди орієнтуються на результат, ми ж орієнтуємось на процес.