В Ізраїлі до людей з інвалідністю ставляться з повагою, у нас — із жалістю — Трачук

Олег Трачук: У мене троє дітей, двоє із них — з інвалідністю. Переїхали до Броварів з Луганська. У найскладніші моменти моїй родині ніхто з відповідних держструктур не допомагав. Я журналіст, багато працював у соціальному напрямку: допоміг нашим паралімпійцям, сиротам з інвалідністю, знайти себе. Досі у нас працює ще радянська система: якщо дитина з інвалідністю досягла повноліття та не має батьків, сирота, її автоматично переводять у геріатричний центр. Фактично, списують у пенсіонери.

Реабілітаційний центр — це не камера зберігання, куди можна здати дитину. Має бути розвиток у дитини. Наступним етапом у нас буде переформатування реабілітаційного центру у навчально-реабілітаційний. Додамо школу для діток, які не можуть через власну специфіку навчатися інклюзивно чи індивідуально. Моїм донькам, до прикладу, 14 років, вони не можуть навчатися з однолітками, бо мають відмінний від їхнього рівень сприйняття світу. У нашому закладі складніші діти.

В Україні нині нема профорієнтації таких дітей. Їм потрібно давати можливість реалізуватися у житті. Їх потрібно вести, на відміну від дітей без інвалідності. В Ізраїлі таких дітей ведуть упродовж їхнього розвитку. Їх не просто потім працевлаштовують. Вони стають самодостатніми, можуть себе забезпечувати. У цій державі до них ставляться з повагою, у нас — із жалістю.

Повністю програму слухайте в аудіофайлі

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS