www.galka.if.ua
Сашко Положинський говорить про наявність української музики в ефірі і презентацію нового альбому «Тартака» «Ввічність» і проекту «Був’є».
Ольга Веснянка: Нещодавно в Києві на концерті ви представили новий альбом — «Ввічність».
Сашко Положинський: Це вже 8-ий наш альбом і все-таки приємно, що він вийшов саме в цьому році. До нього ввійшло 15 пісень. Пісня-висновок «Жити» є завершальною. Альбом досить серйозний та дещо сумний. Він піднімає актуальні зараз питання. Думаю, що альбом «Ввічність» — альбом змін. Основна його думка — якщо ми хочемо щось змінити, не треба чекати сигналу ні від чужих, ні від своїх, а самим братися щось змінювати.
Треба викорінювати систему хабарів, бо саме вона робить життя людей у ній залежним. Тут не діє принцип: якщо кожен відмовиться давати хабарі — система зміниться. Вона викоріниться тільки, якщо люди відмовляться ці хабарі брати.
Ольга Веснянка: В Краматорську ви давали концерт у дещо іншому складі. Що це за склад та у яких містах на Сході ви виступали?
Сашко Положинський: Їздимо на Схід у наступному складі: я як представник групи «Тартак», Андрій Антоненко представляє групу «Riffmaster» та бітбоксер Леша Че. В репертуарі таких концертів є сольні виступи кожного із артистів. Ми виступаємо і перед військовими, і перед цивільним населенням.
Ольга Веснянка: Це все на волонтерських засадах?
Сашко Положинський: Звісно, це все наша ініціатива. Часом нас возять волонтери, але все одно грошей нам ніхто не платить.
Для цивільного населення ми виступали в Маріуполі, Слов’янську, Краматорську, Дзержинську. Їхали також і до Щастя, але із зрозумілих причин концерт там таки не відбувся.
Василь Шандро: Розкажіть детальніше про проект «Був’є».
Сашко Положинський: Це альтернатива чи, радше, доповнення «Тартаку». Я вже чотири роки живу у своєму рідному місті Луцьку і щоб не гаяти часу, познайомився із цікавими місцевими музикантами. Зокрема, з Романом Сорокою — співзасновником та музичним натхненником, який зібрав колектив. Зараз є час і натхнення, є хороша студія, тому нещодавно випустили свій дебютний альбом.
Ольга Веснянка: У вас були концерти на Донеччині, Луганщині. Які ваші враження?
Сашко Положинський: Ми приїхали із своїм похідним набором апаратури і в Маріуполі прийшло так багато людей, на яку апаратура навіть не розрахована. Але слухачі співали гучніше за нас.
Слухач: Зараз спостерігаємо американізацію українського музичного простору та майже відсутність у ньому української пісні. Як ви це прокоментуєте?
Сашко Положинський: Мабуть, не зовсім погоджуся із вами. Так, народної пісні дуже мало, але є багато прекрасних українських колективів — «Правиця», «ДахаБраха». Вони так по-сучасному представляють українську автентику. У «Тартака» теж є альбом з «Гуляйгородом», у якому органічно поєднано рок із українською традицією.
Слухач: Як ви ставитесь до того, що більшість музикантів «примазуються» до революції і того, що вони виступають за ті чи інші політичні сили залежно від ситуації?
Сашко Положинський: Мені не дуже подобається слово «примазуються», бо вважаю, що якщо людина щось відчула під час революції і захотіла це висловити, щось змінити — нічого поганого в цьому немає. Набагато більше переймаюсь тим, що в українському інфопросторі як було мало української пісні, так і лишилося.
Незалежно від того, хто за яку політичну силу колись виступав, нам треба навчитися пробачати своїх і пам’ятати, як із нами вчинили чужі. Адже зараз бачимо, що все навпаки.