Анастасія Багаліка: Якщо оцінювати ситуацію в цей день два роки тому, то права людини дотримувалися краще чи гірше?
Володимир Чемерис: Якщо сказати двома словами, то ми на порядок відійшли від тієї ситуації, яка була до Майдану, в плані громадянських та соціальних прав. Власне кажучи, наша організація, Інститут «Республіка», займається предметно понад десять років дотриманням свободи зібрань. Це право надзвичайно фундаментальне і важливе для України.
Ми знаємо, що саме завдяки мітингам та демонстраціям українці можуть захищати свої права. І саме мітинги і демонстрації є «локомотивом історії». Принаймні, ми вже знаємо, що таким чином можемо змінювати президентів.
«Закон про декомунізацію є безпрецедентним і надзвичайно ганебним. Коли ми боролися проти КПРС, то це була боротьба саме за те, що одним дозволяли висловлювати свої погляди, а іншим — забороняли. І зараз ми знову в тих же часах. Ми не говорили, що треба знищити, заборонити комуністів, спалити їх книжки, як це робили під час Майдану в Рівному, а зараз в Луцьку.
Зараз це більше нагадує Німеччину 33-го року. І хоч закон про декомунізацію в жодному разі не говорить про знищення книжок, але, на жаль, практика така є. Заборонити партію — про таке навіть Янукович не додумався. Суд заборонив партію на підставі закону», — зазначає Володимир Чемерис.
«В’язні сумління» — це ті люди, які піддаються переслідуванням за висловлення своїх поглядів. Ми почали складати списки, і наразі в Україні таких людей кілька десятків — це Олександр Бондарчук, Анатолій Маєвський та інші. Коли українські правозахисники неефективні, а я погоджуюся, що той страх, який скував і не дає можливості висловлюватися в повний голос те, що тут відбувається, тоді цю роль на себе беруть міжнародні організації, такі як Amnesty International, ОБСЄ, Human Rights Watch», — говорить Володимир Чемерис.