«Громадське радіо»
У студії «Громадського радіо» — викладач кафедри культурології і редактор української версії журналу «Політична критика», який очолював Центр візуальної культури Києво-Могилянської академії Василь Черепанін.
Андрій Куликов: Ви були співавтором тексту «Нам нема що втрачати, крім наших Майданів». Коли ви ведете мову про Майдани, ви маєте на увазі ті, що були, чи ті, що, можливо, будуть?
Василь Черепанін: «Нам нема що втрачати, крім наших Майданів» — це радше не мій текст, а назва останнього випуску української версії «Політичної критики». Ця фраза є парафразою славнозвісного висловлювання тих, чиї ідеї сьогодні засуджуються в Україні. В даному випадку йшлось про те, що той потенціал і суспільний резонанс, які були створені Майданом, задали такий горизонт утопічних очікувань, що українському суспільству треба буде дуже довго рости до того, щоб досягти того чи іншого етапу. Сьогодні відбувається не тільки втрата Майданів, але й втрата тих прав, які були досить очевидними і до Майдану, наприклад, права на протест. Сьогодні ми спостерігаємо контрреволюційну логіку, тому це гасло є найбільш актуальним.
Дмитро Тузов: В чому утопічність Майдану?
Василь Черепанін: Європа для тих, хто протестував, була свого роду утопією, певним баченням, візією, спроектованою на майбутнє. Люди намагалися досягти цієї візії тим чи іншим способом. Хтось виходив за свободу, хтось — за рівність, хтось — за дотримання прав.
Андрій Куликов: А хтось — проти.
Василь Черепанін: Найбільш дивовижним і унікальним було те, що все це дуже когерентно узгоджувалось. На рівні повсякденного функціювання це було гігантською руїною, сповненою солідарності і взаємодопомоги. Тут ми маємо справу з логікою політичного дива. Після такої події ті, хто був її творцями, можуть почуватися автономізованими. Революція завжди відбувається у правильному місці і у правильний час.
Дмитро Тузов: Чи тривають такі стосунки між людьми і зараз?
Василь Черепанін: Після завершення Майдану як політичного феномену, ті чи інші інтенції, які були в ньому проявлені, транслювалися у інші сфери. Це спрямовується в бік структуризації, інституціоналізації, утворення інших організацій для того, щоб були способи передачі емансипативних практик колективного характеру, які виникли під час Майдану. На загальному ж рівні сьогодні радше панує логіка «Антимайдану», адже війна — це «Антимайдан», декомунізація — це «Антимайдан»,
Андрій Куликов: Чому декомунізація — це «Антимайдан»?
Василь Черепанін: Тому що це війна з образами і нищення мистецтва. Логіка боротьби з трупами — це така собі зомбі-політика.
Дмитро Тузов: Може це не боротьба, а заміна?
Василь Черепанін: Дуже часто сьогоднішні зусилля є свого роду субститутами чи ерзацами. Оскільки у нас в державі справедливість не встановлюється легітимним шляхом, ми шукаємо такі взаємозамінні категорії як люстрація.
Андрій Куликов: Про яку свою дію періоду Майдану ви шкодуєте, а яку дію ви б повторили?
Василь Черепанін: Я не шкодую про жодні свої дії на Майдані. Навпаки, я дуже щасливий, що такого роду подія трапилася у моєму житті. Небагатьом пощастило брати участь у подіях, які описуються в книжках. Ми ж є безпосередніми учасниками тих подій, ми бачили все на власні очі. З нашої колективної діяльності на Майдані я відзначив би насамперед Центр візуальної культури, Відкритий університет Майдану і Варту в лікарні. Варта в лікарні — ініціатива, що мала на меті захист людей, які після сутичок з «Беркутом» потрапляли до лікарні і яких цей же «Беркут» по-фашистськи забирав звідти у в’язницю.
Андрій Куликов: Ви вперше у нашій розмові вжили слово «фашистське», але значно частіше ви вживаєте його у своїх публікаціях і характеристиках російського режиму. Наскільки це є виправданим?
Василь Черепанін: Я завжди вживаю це слово з обережністю і термінологічною точністю, оскільки воно дуже часто стає популістською інвективою. Я вживаю його саме в контексті політичної філософії. Мені здається, що сьогодні Путін є найвпливовішим у світі політиком фашистського типу. Спосіб дій Російської Федерації вказує на те, що це антимайданна, контреволюційна, фашизоїдна логіка війни.
Дмитро Тузов: Якщо говорити про Майдан, коли виникає така сукупність сил, що це явище з’являється в Україні?
Василь Черепанін: Україна — одна з найреволюційніших європейських держав. Українці завжди точно і відповідально реагують на справжні виклики. На цій стадії ними неможливо маніпулювати. Хибні приводи ніколи не спрацьовують.
Дмитро Тузов: Це інтуїтивне відчуття?
Василь Черепанін: Я думаю, що це політична обережність зумовлена історичними досвідом. Зазвичай українці помиляються апостеріорі. Після того, що вже відбулось, докладається дуже мало зусиль для того, аби зрозуміти і артикулювати, що саме відбулось.
Дмитро Тузов: І ми не зробили висновків після Помаранчевої революції?
Василь Черепанін: М’яко кажучи. Якщо Кучма є креатором олігархічної України, то Ющенко є її рекреатором.
Адрій Куликов: Як ви відзначали цей день?
Василь Черепанін: Мені здається, що сьогодні точно треба про це говорити. Що є справжнім «Антимайданом», так це вбивство Шеремета. Це те, чого за жодних обставин не можна пробачити. Вбивство Шеремета — це кінець Майдану. Ми знову отримали справу Гонгадзе. Відсутність справедливості у справах Майдану і таких резонансних вбивствах тільки сприяє продовженню контрреволюційної логіки.
Дмитро Тузов: Ми це розуміємо, але не розуміємо, що з цим вдіяти, адже деякі процеси є неконтрольованими.
Василь Черепанін: Це велика пастка, в яку нас загнали, і ми піддались цій військовій логіці. Зараз ми опинились в ситуації, коли змушені у своєму повсякденні слідувати логіці насилля, а логіка насилля — це рак, який роз’їдає всі соціальні поля.
Дмитро Тузов: Які висновки треба зробити на майбутнє?
Василь Черепанін: Треба вміти починати спочатку. Події, які відбувались після Майдану, показали, що ми на це не здатні.