Гість ефіру — професор кафедри зоології та екології КНУ, директор Центру європейської та євроатлантичної інтеграції Володимир Гандзюра.
Андрій Куликов: Ми не звикли пов’язувати екологію і військово-промисловий комплекс, екологію та збройні сили. Ми робили кілька програм на тему того, як вплинули бойові дії на сході України на стан екології в тих регіонах. Очевидно, що і бойові дії, і діяльність збройних сил впливають на екологію в цілій Україні. Які основні риси цього впливу?
Володимир Гандзюра: Безперечно. Варто сказати кілька слів про те, як ми до такого дійшли ще до початку військових дій 2014 року. На час розпаду Радянського Союзу кілька цікавих цифр: Україна, займаючи 2,7% території СРСР, забезпечувала виробництво майже чверті ВВП СРСР. Якщо взяти цифри, в що це виливалося за оцінкою рівня забруднення довкілля, то тут цифри були жахливі навіть до Чорнобиля. На одну тисячу ВВП в країнах ЄС виробляється в середньому 32 кілограми відходів, в Україні — 15 тонн. Це на час розпаду Радянського Союзу. Тепер беремо до 1991 року, до початку розпаду Радянського Союзу. Відомо, що ще за Горбачова вся територія Радянського Союзу була визнана зоною суцільного екологічного лиха в той час, як в Україні рівень навантаження на довкілля перевищував загальносоюзні значення в 5 — 15 разів. Якщо ми беремо конкретно Донецьку, Дніпропетровську області, то в сотні разів.
Щодо військового сектору. 1991 рік. Військові території, які є абсолютно закритими, в Україні складали 18%. Для порівняння це в 4 рази більше, ніж природно-заповідний фонд України, значно більше, ніж територія всіх лісів України. Для порівняння в країнах НАТО середня площа території, відчуженої під діяльність військових, коливається від 1 до 3%. Після розпаду СРСР в Україні ця цифра зменшилася, але зараз понад 7%.
Сергій Стуканов: У спадок від Радянського Союзу нам дісталися дійсно жахливі умови. Я припускаю, що за роки незалежності України екологічна ситуація не покращилася, зокрема на цих 7% територій.
Володимир Гандзюра: На жаль, ситуація лише погіршувалася. Ситуація у військовому секторі була зовсім закритою цариною. Потім вона почала трішки привідкриватися, але у військовому секторі ситуація продовжувала залишатися досить кепською, починаючи з 1995 року, коли відділ екологічної безпеки та РХБ-захисту (радіаційного, хімічного, біологічного захисту) при Міністерстві оборони очолив полковник Ситник, ситуація крок за кроком почала поліпшуватися. В той час мною було створено на базі Інституту екології Мінприроди України Центр екобезпеки та євроатлантичного співробітництва. Всі програми, які були по НАТО в царині екобезпеки, переважно писалися мною, але при цьому варто сказати і невтішні факти. План дій Україна — НАТО в царині екобезпеки щороку було просто провалено. На початку весни цього року віце-прем’єр-міністр України з євроатлантичної інтеграції заявила, що три міністерства України, зокрема Міністерство екології та природних ресурсів України, практично завалили європейську та євроатлантичну інтеграційну діяльність. Саме тоді згадали, що був центр, який вів цю роботу на громадських засадах, жодної копійки за ці роки я не отримував від держави. В жовтні цього року відродився той центр. Ми провели курси навчання за стандартами НАТО для військових ЗСУ, Генштабу та Міноборони та для працівників керівного складу природно-заповідного фонду України. Після цього робота почала оживати.
Сергій Стуканов: Ви говорили про план щодо НАТО, який був провалений. Які заходи планувалися і не були виконані?
Володимир Гандзюра: Великою мірою не було виконано нічого з того, що планувалося в царині екобезпеки. Планувалася передусім відповідність чинним стандартам НАТО. Екологічна політика НАТО – це документ, який був прийнятий у 2003 році. На сьогодні відсутній переклад. Коли я проводив заняття, я використовував власний переклад українською мовою. Другий документ – стандарт 7141, який називається «Система управління станом середовища у військовому секторі для командирів». В ЗСУ відсутній переклад цього документа.
Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.