Наталя Соколенко: В країні вже третій рік іде війна, тому дуже змінилася тематика щодо Дня захисту дітей. Якщо раніше це були розважальні теми, тепер ми згадуємо, скільки дітей загинуло під час АТО. За інформацією голови Верховної Ради Андрія Парубія, 68 дітей загинуло і 186 поранено. Що зараз з пораненими дітьми? На скільки вони відчувають підтримку держави і суспільства?
Микола Кулеба: Я неодноразово підкреслюю, що у нас кожен день має бути Днем захисту дітей, бо це обов’язок чи то батьків, чи то державних органів, чи то суспільства. Ми не маємо говорити, що діти — це майбутнє. Дитина сьогодні хоче їсти, спати, вдягатися, щоб її хтось любив, щоб її поважали, щоб до неї ставилися з гідністю і так далі. На сьогодні, ситуація досить складна. Виклики, які має суспільство, стосуються благополуччя і безпеки дітей.
В зоні зіткнення, за приблизними підрахунками, залишається близько 100 тисяч дітей
Вони там мешкають і кожного дня наражаються на небезпеку. На жаль, агресор продовжує свої злочинні діяння. Найбільше дітей в Маріуполі і вони залишаються в небезпеці. Хочу подякувати волонтерським організаціям, які прикладають багато зусиль, щоб кожна сім’я і дитина була забезпечена продуктами, одягом, але це не захистить дитину від снаряд та мін.
Наступного тижня я буду в Донецькій області. Відкриватиму разом з громадськими організаціями два дитячі центри — як раз в зоні зіткнення.
Наталя Соколенко: Що це за центри? На зразок шкіл-інтернатів?
Микола Кулеба: Ні, це денні центри. Багато сімей не хочуть залишати цю зону, переїжджати на безпечну територію. Звісно, що тут має бути відповідна урядова програма. Неодноразово звертався до уряду, бо, як на мене, сьогодні недостатньо заходів з боку держави стосовно забезпечення житлом сімей вимушених переселенців.
Ви запитували, що з пораненими дітьми. Жодна дитина не залишилася без лікування. Ми проводили оперативне втручання або тут, або закордоном. Сьогодні дітки знаходяться в багатьох країнах. Хочу подякувати цим країнам, які брали складні ситуації, складних дітей. Зараз одна дитина їде до Словенії, їй поставили протез, зараз знов потрібно міняти. Надзвичайний посол Словенії Наташа Прах взяла цей випадок під особистий контроль. І США, і Канада сьогодні лікують наших дітей. І українські медики зробили все для того, щоб допомогти нашим дітям.
Наталя Соколенко: Чи відомо, скільки дітей залучено до збройних формувань бойовиків? Чи є якась можливість їх звідти забрати українській владі чи міжнародним організаціям?
Микола Кулеба: 19-го лютого цього року президент підписав «Закон щодо посилення соціального захисту дітей та підтримки сімей з дітьми». Цей документ чітко забороняє участь дітей в збройних конфліктах, тому будь-яке втягування дитини у збройний конфлікт заборонене. Певний перелік змін в законодавстві лежить сьогодні у Верховній Раді. Там чітко сказано, яка міра відповідальності. Ми зі свого боку маємо все зробити шляхом проведення навчання для наших вояків, для населення, пояснити, що це кримінал.
Наталя Соколенко: Нагадайте, до якого віку дитина вважається дитиною.
Дитиною є особа, малолітня — до 14-ти, і неповнолітня — до 18-ти років. Нещодавно була затримана дитина, яка шпигувала з того боку. Вона розповіла, як її залучали до цього. Це кримінальний злочин і люди, які її втягнули в це, з часом постануть перед судом. Знову звертаюся до українців: ми маємо сьогодні можливість жити в свободі і чути правдиву інформацію стосовно того, що відбувається, і мати вибір. Люди, які живуть на Донбасі, лишаються під впливом пропаганди. Це отрута, яка виливається на людей, але ми готові говорити відкрито.
Андрій Герасим: Чи відомо, скільки дітей зараз перебуває в лавах бойовиків?
Микола Кулеба: Немає такої статистики. Є міжнародні спостерігачі, які перебувають на окупованій території, але вони скаржаться, що їх не допускають перевірити цю інформацію. Ми бачимо, як там по школам навчають дітей (тримати зброю — авт.). Та питання навіть не в тому. Коли я був у школі, мене також навчали складати, розбирати автомат, але мене ніхто не налаштовував вороже проти когось. А там є налаштування дітей на агресію. Найбільше страждають діти, позбавлені батьківського піклування — це і сироти і так звані соціальні сироти, якими не опікуються батьки. Дуже просто використовуючи гуманітарну допомогу з Росії: нагодували, одягнули, дали автомата, зазомбували — іди воюй. У дитини є потреба героїзму. Ми знаємо, що таке юнацький максималізм.
Андрій Герасим: З тієї сторони місця несвободи для дітей збереглися?
Микола Кулеба: Не можу вам сказати. Вони були, але що там відбувається важко проаналізувати.
Наталя Соколенко: Чи лікуються дитячі душі після такої пропаганди?
Микола Кулеба: Дитячу душу з одного боку дуже складно лікувати, бо вона найбільше страждає. З іншого боку, 90% дітей відносно легко проходять реабілітацію і повертаються до нормального життя. Найважливіше — це атмосфера у сім’ї. Ось чому так важливо надати послуги сім’ї: медичні, забезпечити роботою, освітні послуги, забезпечити належними умовами проживання. Тоді і дитина почуватиме себе в безпеці. Є необхідність убільш серйозній допомозі для дітей, які там найдовше були. Було навчено понад 1000 соціальних працівників, як працювати з такими дітьми, але фахівців все одно не вистачає.
У нас 200 000 дітей-переселенців
Наталя Соколенко: На скільки гладко пройшла інтеграція цих дітей у нове суспільство?
Микола Кулеба: Україна не мала цього досвіду і не готувалася. І це стосувалося і евакуації. Я був за два-три дні до окупації Дебальцевого. Під снарядами ми вивозили дітей, матерів з дітьми. Я бачив ці очі, бачив сотні дітей, які потребували допомоги. Бачив скляні очі матерів, бо там залишатися нормальним досить важко. Я був у Станиці Луганській та інших населених пунктах. Знаєте в чому жах? Коли ти там добу перебуваєш, то вже не здригаєшся від пострілів та вибухів і вважаєш це нормальним. Але це ненормально і особливо для дитини.
Наталя Соколенко: Чи високий рівень конфліктності між дітьми-переселенцями і дітьми у громадах?
Микола Кулеба: На 99% цей конфлікт вичерпано. Я прошу, щоб кожна громада сьогодні привертала увагу до дітей, (які переїхали із окупованої території та зони зіткнення – авт.) в плані допомоги.