«Від самого початку в мене була віра». Спортсмени-паралімпійці про успіх і мотивацію

5 травня – Міжнародний день боротьби за права людей з інвалідністю

Ведучі

Василь Шандро,

Тетяна Трощинська

«Від самого початку в мене була віра». Спортсмени-паралімпійці про успіх і мотивацію
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2018/05/hr_hh_2018-05-04_vovchynskij_buj_0.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2018/05/hr_hh_2018-05-04_vovchynskij_buj_0.mp3
«Від самого початку в мене була віра». Спортсмени-паралімпійці про успіх і мотивацію
0:00
/
0:00

У студії Громадського радіо напередодні поговорили зі спортсменами Григорієм Вовчинським (лижник, біатлоніст, заслужений майстер спорту України, паралімпійський чемпіон) та Іриною Буй (лижниця, біатлоністка, майстер спорту України міжнародного класу, чемпіонка світу з біатлону).

 

 

Тетяна Трощинська: У чому секрет успіху української паралімпійської збірної?

Григорій Вовчинський: Це наш президент Валерій Михайлович Сушкевич. Він є нашим прикладом як психолог, як батько і найкращий президент у світі. Він розповідає про такі можливості, про які ти навіть не розумієш. Коли з ним спілкуєшся і говориш про якісь проблеми, він говорить: «Послухай сюди! В мене цих проблем у десять разів більше, але все рівно я встаю, йду, працюю – і ти зможеш». І кожного спортсмена він знає досконало, знає, що сказати і як підтримати.

Тетяна Трощинська: Що мотивує всередині?

Ірина Буй: Це образ життя. Спорт – це моє найкраще життя. Не можна сказати, що це моя робота чи професія. Це щоденна праця та щоденна підготовка. З самого ранку до самого вечора ти спортсменка.

Григорій Вовчинський: Бажання перемогти, проявити себе, перевірити. Коли ти думаєш про перемогу, про результат, ти працюєш на нього.

Василь Шандро: Коли настав момент, що ви зрозуміли: є сенс займатися спортом із конкретними в перспективі результатами?

Ірина Буй: Я з самого дитинства знала, що хочу чогось досягти. Мабуть, не я вибрала спорт, а спорт вибрав мене. Коли  поїхала на перші збори, там тренувалася національна команда.

Я ще не мала уявлення про професійне спортивне життя. Коли подивилася на національну збірну, в мене з’явилася ціль, мотивація. Хоча 18 днів зборів – це найважчі дні, я навіть не могла піднятися з ліжка, настільки сильною була м’язова втома, фізична та й психологічно було нелегко. Але в мене була віра від самого початку. Можливо, тому я й досягла результатів.

Василь Шандро: Перед вами не стояло внутрішніх, психологічних перепон?

Ірина Буй: Із дитинства в мене був комплекс щодо моєї неповноцінності. Можливо, це була якась компенсація: мені потрібно десь бути кращою, щоб не було помітно. Але вже з роками я зрозуміла, що це не має значення.

Коли познайомилася з паралімпійською збірною, психологія дуже змінилися. Не секрет, що зараз люди з інвалідністю більшість часу перебувають вдома. Інколи тому, що немає можливості вийти, непристосовані умови, але в більшості тому, що вони не хочуть показати себе, тому що не знають, як на це відреагує суспільство.

Тетяна Трощинська: Ви помічаєте, що щось змінюється, люди змінюються?

Ірина Буй: Змінюються, дуже суттєво. Паралімпійський рух зростає, люди з інвалідністю вже не є чимось оригінальним і незвичайним. Якщо якомога більше людей буде їх бачити, спілкуватися між собою, ми почнемо нормально ставитись до людей із інвалідністю.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.