Журналістка і поетка Марія Старожицька ініціювала знімання відеороликів психотерапевтичної допомоги бійцям, які повертаються з фронту. Кожен план і кожне слово в цих роликах вивіряють психологи. У “ролях” фронтовиків знімаються бійці батальйону “Донбас”. Також Марія читає свій вірш про бійця-фронтовика.
Артему «Грязному», снайперу батальйону «Карпатська Січ»
Він снайпер, йому шістнадцять, воює рік
Говорить тихо, чується, наче крик
Змінив батальйон, локацію, позивний
Був “Чистий”, став – так вирішив сам – “Брудний”
То як, відчайдушно волати у майбуття,
Що ж це за життя, коли воює дитя?!
І де ж та школа, його батьки, профспілки,
Коли приклад до ще неголеної щоки?!.
Батько помер, в свій час він пройшов Афган,
Сину казав не вірити ворогам,
Відвів за руку в секцію зі стрільби
Сказав: це тобі знадобиться для боротьби
І – досить. Справді зараз зовсім не хочу
Писати, що в хлопця холодні дорослі очі
І він їх відводить, коли говорить про бій,
З якого не вийшов друг його фронтовий
Це правда, але пласкі затерті слова
Такі ж дурні, як питання “Чи ти вбивав?”
Тож ми мовчимо, цукерки їмо, а з рації
Хтось знову кричить, що трасери – що це, трасери?
