«Він бачив красу — це була його сутність»: художниця Ольга Петрова про Миколу Лукаша

У вівторок, 4 лютого, відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки видатному українському перекладачу та лінґвісту Миколі Лукашу.

Гостя студії — Ольга Петрова, художниця, мистецтвознавиця, докторка філософських наук, професорка НаУКМА та Інституту проблем сучасного мистецтва.

Василь Шандро: Що потрібно розповідати людям, які не знають, хто такий Микола Лукаш, у першу чергу?

Ольга Петрова: Микола Лукаш був інтелектуал, який знав 23 мови. Під кінець його життя він думав, чи не вивчити китайську мову, бо було нудно. Абсолютно геніальна людина.

Бог дав нам дружбу, я б не захистила без нього кандидатську дисертацію. Я взялась за дуже складну тему — ілюстратори «Божественної комедії» Данте з 14 по 20 століття, а італійську мову — не знала. Я привозила Миколі Лукашу фото факсимільних текстів 14-15 століття і ми працювали цілий місяць над цим. Я приходила до нього додому, якраз де відкривають меморіальну дошку, і він мені перекладав оці тексти. Це були коментарі до «Божественної комедії», написані староіталійською мовою. За місяць роботи він двічі зазирнув у словник, двічі!

Василь Шандро: Слід зазначити, що Микола Лукаш перекладав з оригіналів. Для совєтської школи перекладу це не було як правило — перекладали багато з російської мови. Була оця не дуже видима війна за перший переклад — у 60-70 ті.

Ольга Петрова: Це була дуже сильна школа, яку очолив Кочур (прим. ред. — Григорій Кочур — перекладач, поет, літературознавець, громадський діяч.), коли повернувся із заслання у 60- х роках. Він очолив перекладацьку секцію Спілки письменників. Була створена потужна школа українського перекладу і я думаю, що сьогодні відголос цієї школи ще існує. Усі ці люди були фактично національна опозиція щодо радянської влади, тому їх доля була дуже кепська, особливо в 70-х роках.

Микола Лукаш був свідомою опозицією, якщо він у листі написав «Мені все одно, з якого боку дроту бути. Дайте мені відсидіти за Дзюбу!». Дуже мужня людина. Він бачив мови, він бачив культуру, він бачив світ, красу — це була його сутність.

Довідка

Микола Лукаш – один із небагатьох, хто перекладав із мови оригіналів, а не російських текстів. Вважається одним із найвидатніших українських перекладачів — перекладав художні твори з 23 мов. Він є геніальним митцем, який у радянські часи подарував українському читачеві понад 1000 видатних творів світової літератури від 100 авторів.

Найбільш плідними роками творчої праці Миколи Лукаша було двадцятиліття із 1953 до 1973 року, коли він переклав «Фауста» Ґете, «Мадам Боварі» Флобера, лірику Шиллера, «Декамерон» Бокаччо тощо.

Саме Микола Лукаш чи не вперше в європейській літературі здійснив сміливий експеримент, перекладаючи українською поезію Фредеріко Гарсія Лорки, написану галісійським діалектом іспанської мови, за допомогою також діалекту гуцульського.

1973 року Миколу Лукаша виключили зі Спілки письменників України (СПУ). Його всіляко переслідували, перестали публікувати, чим позбавили засобів існування. Перекладач був відновлений в Спілці письменників України на хвилі перебудови 1988 року, практично напередодні смерті. Він так і не дочекався видання великого тому своїх перекладів – книги під назвою «Від Боккаччо до Аполлінера», яка вийшла у 1990 році.