«Він передбачив війну, він передбачив окупацію». У Києві прем’єра фільму про Євгена Гуцала

Прем’єра фільму відбудеться першого червня в Кінозалі Мистецького Арсеналу в рамках Книжкового арсеналу.

Автор ідеї – Андрій Гуцало, сценарист – Леся Воронина, режисер – Василь Вітер, оператор – Арсеній Бортник, продюсер – Галина Криворчук. Фільм створений на студії “ВІАТЕЛ”.  

В ефірі Громадського радіо поговорили з Лесею Ворониною, письменницею, журналісткою, дружиною Євгена Гуцала – про новий фільм, про останню і незавершену збірку публіцистики Євгена Гуцала «Ментальність орди» та багато іншого:

«Куди біжить дорога?» – є такий вірш у Гуцала. В нього є вишуканіші, витонченіші та майстерніші, напевно, вірші. А ця річ настільки проста… через це для мене багато в чому ніби передчуття Жені. Вручення премії Антоновичів, 1995 рік. У нас неймовірні плани – нарешті купуємо хату, про яку він мріяв. Йому вручають премію Антоновичів. Це було за місяць до його смерті. І він сказав: «Я там прочитаю лише два вірші». «Куди біжить дорога?» і потім розповів, як все почалося, чому він почав писати і чому написав «Ментальність орди». І цей вірш потім завжди звучав у мене в свідомості, коли я згадувала про нього.

Женя фактично на тому виступі, коли вручали премію, розповів головні моменти свого життя. Як у шостому класі збив у кущах бузку стола – і писав, писав, писав. Це справді було призначенням. Він просто не міг не писати. Посилав у Київ – завжди поверталися всі його дитячо-підліткові спроби. «Хлопчику, працюй над словом»,  але не підходила ця тематика. Він писав те, що бачив. Писав багато правди про те, що відбувається навколо нього. І ще – це неймовірне сприйняття світу. Такого страшного і прекрасного.

У цьому фільмі проходить ціле його життя, я орієнтувалася на ті моменти, які він тоді говорив на врученні. Страшно не любив про себе говорити. Це єдиний раз у житті, коли він про себе розказав. За місяць до смерті.

Весь фільм веде до того, чому Женя врешті написав «Ментальність орди». Я тоді поїхала в Канаду (ми ж хотіли нарешті купити цю хату), п’ять місяців працювала в Канадському інституті українських студій. І він мені писав багато листів. Писав: «Ну чому, Лесю, чому я повинен сидіти в усіх цих книжках? Чому за це не візьмуться історики, чому не розкопають цього?!».

Він був першим, хто на початку 90-х сказав правду про цю страшну загрозу. Він передбачив війну. Він передбачив окупацію. Він про все це пише в цій книжці. Він робить ці висновки, ґрунтуючись на тому, що самі про себе пишуть росіяни, що писали про них і про їхні завоювання мандрівники та історики різних країн.

Думаю, ця книжка через це, на жаль, не постаріла і її варто читати. Нам хотілося просто розповісти про те, що Гуцало був перший, чому він розумів, що йому цього не пробачать».

Куди біжить дорога, 
Куди тече ріка, 
Чому весь час до Бога 
Знімається рука?..

Кудись біжить дорога, 
Кудись тече ріка, 
І все кудись до Бога 
Знімається рука…

Нікуди ця дорога, 
Нікуди ця ріка, — 
І все-таки до Бога 
Знімається рука…

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі або дивіться відеоверсію розмови.