«Військо вчиться, а суспільство не вчиться. Люди досі смакують горе», — Славинський

У студії  Павло Славинський, капелан, психолог та речник Ради ветеранів Чернігова, до розмови телефоном долучається Іван Любиш-Кірдей, телеоператор, який разом із трьома своїми колегами після п’яти днів перебування в «котлі» в Іловайську вирвався з оточення.

Василь Шандро: Три роки тому ви не були конкретно під Іловайськом, але про що говорили в цей час? Яка інформація була у вас? Адже те, що відбувалося на фронті, відрізнялося від того, що відбувалося в інформаційному просторі.

Павло Славинський: Взагалі весь серпень і початок вересня у нас там не було зв’язку. Інформація доходила дуже уривчаста. Були бої, були втрати. Щоб ми якось переживали це дуже інакше — такого не було. Була війна, були бойові дії і завдання.

Василь Шандро: Тоді дуже багато говорили про зраду. І про те, що це пастка, що в цьому багато хто винен, в тому числі, частково і з керівництва: що не було десь повідомлено, можливо, десь не були прораховані якісь кроки, щоб випередити і не дати статися тій трагедії, тому “котлу”. Не було таких думок, що це може трапитися будь з ким, в будь-якій точці?

Павло Славинський: Ні, саме в нас було дуже погане розташування. І ми очікували щось подібне в тому місці, де ми були. Але хотів би змістити акценти трошки на інакше. Взагалі у військових «зрада» та інші меми недоречні. Я б це назвав операцією. Це була добре проведена операція проти нас. Звичайно, треба проводити якісь розслідування, шукати крайніх і робити якісь висновки. Пройшло три роки і зараз говорити про те, що хтось щось зробив, жити позавчорашнім днем, то не є добре для суспільства.

Пройшло три роки — це дуже великий проміжок часу. З точки зору психології, ми вже перейшли зі стадії горювання на стадію рефлексій. Суспільство вже готове мати діалог з цього приводу. Робити висновки і взагалі говорити про це максимально об’єктивно, десь відсторонитися від емоцій.

Повну версію розмови слухайте в доданому звуковому файлі.