Врятувати життя у мороз може кожен, — волонтер Юрій Ліфансе

У студії «Громадського радіо» волонтер «Спільноти Святого Егідія» Юрій Ліфансе.

Євген Павлюковський: Здається, за останні кілька років безхатченків у нас побільшало. Зробити такий висновок можна, принаймні, пройшовши переходами у Києві. Але це моє особисте враження.

Київською міською адміністрацією було заявлено, що в цьому році до створення пунктів обігріву підійшли досить раціонально. Розкажіть, будь ласка, чи так це?

Юрій Ліфансе: «Спільнота Святого Егідія»  з 1999 року допомагає людям, котрі є безхатченками, просять милостиню чи просто дуже бідно живуть. Тричі на тиждень ми роздаємо їжу в різних районах Києва: на Майдані, Дарниці, на вокзалі. Це близько 35 тисяч порцій на рік, тому ми можемо говорити про реальні речі, адже зустрічаємо цих людей постійно.

За останні роки подвоїлась кількість людей, котрі звертаються до нас по допомогу. Можливо, тому що ми стали більш відомими, але точно тому, що країна стала біднішою. Це пов’язано з війною та економічною кризою. На вулиці залишилися, зокрема, заробітчани, котрі раніше знаходили некваліфіковану роботу.

Взимку в Києві бездомні більш помітні, бо вони там, де люди. Зазвичай вони ховаються, а нині йдуть туди, де тепло. Цього року Київська міська державна адміністрація видала дві постанови, які можна побачити на сайті. В одній йдеться про 90 пунктів обігріву, в іншій про 30. Всі вони є стаціонарними. Кажуть, що це економніше і це правда. 105 пунктів — це всі ЖКГ, оголошені пунктами обігріву. Тобто з 9 до 18 кожна людина може зайти туди й зігрітися. Із 30 пунктів —11 цілодобових. На сьогодні ми змогли перевірити  три із них. Всі вони дійсно відкриті, мають досить гарні умови. У цілодобових пунктах, які ми інспектували, був чай і печиво, але проблема, в цілому, в доступі до самих приміщень. Неможливо громадські приймальні оголосити пунктами обігріву.

Одна із найбільших проблем в морозну погоду — недосипання. Ну і частіше суспільство більше звертає увагу на проблеми тварин, аніж людей.

Анастасія Багаліка: Що рятує людям на вулиці життя в мороз?

Юрій Ліфансе: Насправді кожен може врятувати людині життя. Найголовніше — ніколи не проходити повз людину, яка не рухається на вулиці. При -20 за кілька десятків хвилин будь-яка людина замерзне. І це стосується абсолютно всіх. Інше — не потрібно виганяти людину із під’їзду, переходів, навіть якщо новий сусід вам не дуже подобається. До того ж, кожен може пригостити чаєм, подарувати свій старий одяг — для цього не потрібно шукати спеціального пункту обігріву. Кожен вранці бачить бездомну людину, яка щось шукає на смітнику, тому всі ми маємо можливість і можемо допомогти.

Євген Павлюковський: Ви казали, що допомагаєте не тільки безхатченкам, але й бідним пенсіонерам та людям, які зубожіли. Наскільки таких людей побільшало?

Юрій Ліфансе: За останні два роки пенсіонери масово вийшли на вулиці. Якщо у 2009 їх майже не було, потім почалася економічна криза, то зараз їх побільшало в рази і, до того ж, через війну. Наприклад, останнє підвищення тарифів для людей — дуже великий удар. Якщо ти захворів — вже не маєш, за що заплатити за опалення.

Євген Павлюковський: Чи є якась статистика стосовно того, скільком людям допомогли в мороз? Більше того, я чув, що поліція, якщо помічатиме безхатченка, котрий замерзає в таку погоду, має доставити його в пункт обігріву. Що вам про це відомо?

Ніхто не робить для безхатченків більше, ніж вони самі

Юрій Ліфансе: В одному із таких пунктів я чув про випадок, коли безхатченка привезла поліція. Це не проблема морозів, адже якщо поліція бачить загрозу для життя людини, вона має реагувати. І добре, що так вона і працює. Саме поліція і швидка допомога першими контактують із бездомними людьми.

Анастасія Багаліка: Яка поінформованість серед безхатченків про те, куди їм йти, за вашими оцінками?

Юрій Ліфансе: Нульова. Ті, хто на вулиці живуть вже довгий час, знають про нас. Але я не бачив ще жодного бездомного, який би знав про пункти обігріву.

Анастасія Багаліка: Чи діляться вони між собою інформацією про те, де можна поїсти, де поспати?

Юрій Ліфансе: Ніхто не робить для безхатченків більше, ніж вони самі. Коли було -20, я бачив на вулиці абсолютно нещасну людину, до якої підійшла ще більше нещасна і запитала, чи є їй де заночувати.