На зв’язку зі студією Олеся Хромейчук про виставу “All That Remains“.
Ірина Славінська: Чому і як їдете в Единбург?
Олеся Хромейчук: Їдемо тому, що це найбільший театральний фестиваль у світі й це наша можливість показати виставу тим глядачам, які не входять в нашу традиційну аудиторію. Ми дуже успішно зіграли 2 вистави в Лондоні – мали аншлаг. Але в Лондоні до нас приходять українці або ті, хто цікавляться Україною. В Единбурзі до нас прийдуть ті, кого ми зможемо переконати прийти на цю виставу. Специфіка цього фестивалю в тому, що актори ходять фестивальними вулицями із флаєрами, постерами і розмовляють з потенційними глядачами, розказують, про що вистава, запрошують прийти.
Ірина Славінська: А розкажіть про ваш театр?
Олеся Хромейчук: Театр називається “Молодий театр Лондон”. Ми з’явились у 2010 році, а це вже наша третя повноцінна оригінальна вистава. Попередні були не тільки про українських, а й про східноєвропейських мігрантів, здебільшого документальні вистави. Лише один з нас має театральну освіту, ми працюємо на денних роботах в компаніях, хтось викладає в університеті, хтось прибирає – тобто це різні люди. Переважно, ми походимо з України, але не лише, ми спілкуємось різними мовами, маємо різні погляди на світ. Але нас об’єднує бажання робити театр, розказувати про важливі соціальні питання з театральної сцени.
Василь Шандро: Чи в британській пресі, на телебаченні ця тема є впізнаваною? Можливо, тема України не є аж такою актуальною для інших країн?
Олеся Хромейчук: Так, ця тема практично не обговорюється зараз в Великобританії. Є свої проблеми, інші війни, є навіть фраза “втома від України”, деякі наші глядачі дивуються, що війна триває досі, деякі дивуються такій великій кількості жертв – уже понад 10 тисяч людей загинуло.
Мій брат записував селфі-відео на фронті, вони розповідають про військовий побут – я переклала їх на англійську і вони звучать у виставі дослівно
Ірина Славінська: Це вистава художня чи документальна?
Олеся Хромейчук: Вона майже на 100% документальна. Я сама збирала всі матеріали, здебільшого взяла досвід свій, своєї родини. Мій брат Володя загинув на фронті у березні 2017 року. Наприкінці вистави я говорю про папку, яка у мене є, де він зберігав свої документи, а тепер я зберігаю всі його документи про перебування на фронті. Була людина, а тепер є папка – це все, що залишилося. Ми зібрали історії інших людей, зокрема, історію Оксани Якубової. Але зосереджується вистава не стільки на розповідях тих людей, які пережили фронт, а на розповідях тих людей, які можуть бути далеко від фронту, але війна торкнулась їхнього життя. Ще мій брат записував селфі-відео на фронті, вони розповідають про військовий побут – я переклала їх на англійську і вони звучать у виставі дослівно.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.