Мирослав Гай: Я не люблю називати себе волонтером, бо я керую благодійною організацією, де у мене є зарплата. Окрім волонтерських справ я ще займаюсь громадською діяльністю, зараз я став співкоординатором «Руху проти капітуляції», куди входять різні волонтери. Зараз чекаємо нормандського формату і готуємось до акцій.
Волонтерство спалює тебе емоційно. Я потрапив у нього з фронту, згодом ми розбудували цілу організацію. Деякі волонтери працюють сама на сам, плюс потреба у коштах — все це стомлює. Коли зараз з усіх екранів кажуть, що війни немає, це вводить суспільство в оману. Суспільство дуже часто думає, що все завершилося. Плюс часто є «переможні» звіти, що армія всім забезпечена.
Скільки ви можете цим займатись? Рік, два, три, шість? Але ж ви все забираєте від родини! Ви ж ще маєте і на родину заробляти. У нас бували катастрофічні ситуації, коли бракувало коштів на мінімальні адміністративні витрати, тоді я брав ті гроші, що заробив, знімаючи кіно. І ти робиш це не тому, що ти хочеш, а тому, що інакше це може коштувати комусь життя і ти маєш робити вибір. На якомусь етапі я навчився відмовляти й не брати все на себе. Ви не можете все потягнути, тому доводиться обирати.
Нещодавно ми придбали дитячий майданчик для Станиці Луганської, а пересилка коштувала 9 тисяч гривень! Тут нам допомогла Гуманітарна пошта України, це проект Нової пошти. Завдяки йому ми пересуваємо гуманітарні вантажі, одного разу це був навіть військовий двигун. Тут ми стоїмо як невеличкий волонтерський центр по допомозі логістики для волонтерів. Завдяки цьому багато волонтерів, організацій спромоглися вижити.
Це все дуже довго ще не закінчиться, бо я не вірю в те, що нам кажуть про реінтеграцію. У цивілізованому світі все будується на волонтерстві. У США все на волонтерстві — від виборів до подолання наслідків стихійного лиха.
Слухайте розмову в аудіофайлі