Ірина Славінська: Розкажіть трохи про цю ініціативу.
Йосип Зісельс: Проект дитячих таборів існує вже 14 років. Ідея з’явилася ще у 90-ті, коли ми почали співпрацювати з різними національними громадами, бо зрозуміли, що із розвитком національного буття ми віддаляємося один від одного. Кожен будує свою релігійно-етнічну квартиру. Це підштовхнуло до взаємодії. І вже на початку 2000 року вийшли на проект цього табору.
Ірина Славінська: Яке це має значення з точки зору педагогіки?
Йосип Зісельс: Я дуже вірю у виховання через середовище, через інтегральну сукупність усіх чинників, а не спрямованими діями. Так ми вийшли на ідею занурення в міжнаціональному таборі. Основна ідея у тому, що кожен день діти живуть різним національним життям. До нас приїжджають 15 національних груп та 4 релігійні групи дітей і кожного окремого дня весь табір занурюється у національно-релігійне життя певної громади: це і мова, і пісні, танці, історія, традиції, ремесла, спорт.
Ірина Славінська: Цього року у таборі взяли участь два десятки дітей переселенців.
Йосип Зісельс: Ми це почали практикувати ще з минулого року. Я попросив методистів та директорів наших таборів прийняти хоча б кілька десятків дітей-переселенців, бо вони пережили обстріли, були дуже фрустровані. Ми хотіли їх заспокоїти, адже у нас дуже спокійна атмосфера. Для нас дуже важливо створити умови для самореалізації дитини.
Ірина Славінська: Як досвід дітей-переселенців можна дозволити приміряти іншим дітям і чи відбувається цей обмін?
Йосип Зісельс: Обмін відбувається, бо головне у таборі — спілкування. Кожен виховується у своїй атмосфері і тому утворюються певні перестороги та стереотипи. Табір — це місце, де перестороги розмиваються, стереотипи руйнуються.
Андрій Сайчук: Дуже багато людей агресивно ставляться до слова «толерантність», оскільки вважають, що це послаблює державу.
Йосип Зісельс: У нас також були питання, де закінчується толерантність. І ми з дітьми дійшли до висновку, що вона закінчується там, де починається нетолерантність з боку інших. Немає толерантності без краю. Коли суспільство стикається з нетолерантністю, воно повинно мати ресурси для того, щоб з нею боротися.