Громадське радіо
14 листопада 1918 року з ініціативи провідних українських учених та згідно з декретом гетьмана Павла Скоропадського було засновано Українську академію наук. У студії Громадського радіо фізик, історик науки, доктор фізико-математичних наук та професор Василь Шендеровський.
Василь Шандро: Що ми можемо сказати про 100 років офіційної української науки? Є певна традиція, тяглість української науки, принаймні із того періоду Української революції 1917-1921 років?
Василь Шендеровський: Знаєте, напевно, воно є. Ловлю себе на думці, чи можна говорити про ту традицію та тяглість, яку ми маємо сьогодні? Я би був щасливий, якби було таке ідейне намагання створити нашу академію наук як у 1917-1921 роках. І якби сьогодні була така ситуація, то я був би щасливий.
Я би дуже хотів, щоб святкування 100-річчя відбулося у нашій незалежній державі. Але питання: у якій формі, і чи наша наука доживе до цього.
14 листопада був підписаний Указ Павлом Скоропадським. Але мало хто знає, хто доклався до створення Української академії наук. Тому що за радянський час і, можна сказати, до сьогоднішнього дня, практично усі ті люди, які були національно налаштовані, вони були винищені. І ми знаємо, що під різними приводами. Чи то як буржуазні націоналісти, чи люди, які були ідейно спрямовані на розбудову того ладу, який ми маємо.
І цей Указ був підписаний завдяки Петрові Стебницькому, який був в уряді Лизогуба лише із 28 жовтня по 14 листопада. І 14 листопада цей уряд був замінений.
Мало хто знає, що ідея створення Української академії наук була зароджена у головах тих людей, на чолі яких стояв Михайло Грушевський, мені здається. Він свого часу створив Українське наукове товариство у 1907 році, і саме тоді виникла ідея створити академію наук. Але так воно сталося, що ті буремні часи привели до того, що академія була створена у 1918 році.
Сьогодні можна сказати, що це була знаменна подія, намагання тих великих українців, які в силу тих обставин працювали десь по інших університетах, чи у Відні, чи у Стразбурзі. Зокрема, Іван Пулюй, Іван Горбачевський та багато інших видатних людей, які розуміли, що потрібно мати свою вищу академію. І зрозуміло, що це могло бути тоді, коли є власна держава.
Анастасія Багаліка: Ви згадували про масове винищення тих, хто увійшов в Українську академію наук. Це було винищення під корінь?
Василь Шендеровський: Днями ми згадували Сандармох. Це була трагедія в історії нашої наукової еліти. Тоді був такий уповноважений по боротьбі із українськими буржуазними націоналістами, який говорив таку фразу: «Ми б хотіли знищити всю Україну, але ми цього зараз не можемо зробити. Але всю інтелігенцію ми знищимо». І справді її було знищено. Зараз у мене є така виставка, яка називається «Трагічні скрижалі української науки». У цій експозиції частково висвітлюються ті репресії.
Анастасія Багаліка: Чи стосувалися репресії технічної інтелігенції?
Василь Шендеровський: Звичайно. Я можу говорити на прикладі таких великих людей, як Дмитро Іваненко. Це один із творців винаходу тієї сумної для людства ядерної зброї. Але ж Іваненко був репресований, і чудом залишився живим. Хоча, після війни влада його використовувала як експерта з оцінки ядерних можливостей такої держави як Німеччина.
Василь Шандро: Я уточню. Ми зазвичай асоціюємо із розстрілами гуманітаріїв: мовознавців, літераторів… А от для чого математика саджати?
Василь Шендеровський: Сьогодні наше суспільство введене в оману. Бо ми знали до недавнього часу тільки людей, які творили на терені гуманітарної науки, ми знали тих людей, які були письменниками, мовниками, але ми абсолютно не знали тих людей, які працювали в ділянці технічної дисципліни. І нам здавалося, що їх не нищили. Їх так само нищили. І можна навести дуже багато прикладів, коли нищили вчених природознавців. Наприклад, починаючи від математика Михайла Кравчука, який загинув, чи творця ракет Валентина Глушка, який сидів. І ще дуже багато людей.
Є у нас Інститут права у Києві, який носить ім’я Малиновського. Я зовсім недавно довідався, що він був членом Української академії наук із 1925 року. Але його мали розстріляти через те, що на нього написали чотири доноси. До речі, написав куратор інституту, сторож на прохідній і студент-практикант. І цього було достатньо, щоб людину розстріляли.
Згадаймо також як фізики постраждали, наприклад, Лев Шубніков. Вони були названі шпигунами. Якщо ти уже мав зв’язок із кимось із закордону, то це вже шпигунство. Загадаємо великого Георгія Гамова, який намагався втекти звідси.
Коли говорити про сьогоднішній стан нашої академії наук, то це добре, що є можливість їхати в інші центри співпрацювати. І це є позитив. Але для цього потрібно підтримувати молодь. А у нашій академії наук цього не робиться.
Василь Шандро: Так званий процес СВУ — це ланка одного і того ж ланцюга?
Василь Шендеровський: Абсолютно. Це не тільки спілка. Ще був процес 59-ти. Можу навести багато інших процесів. Нищились люди, які працювали на ниві гуманітарної науки, або ті люди, які працювали на теренах технічної науки. Тут не було вибору. Причина в тому, що ми не знали тих людей.
Я би ще хотів сказати про нашого Володимира Вернадського одну фразу. Він доклав багато зусиль, щоб з’явилась наша академія наук. Але мало хто знає, що тут також велику роль відіграв Микола Василенко. Я вважаю, що найбільшу.
Є ще заслуга у Володимира Вернадського. У 1921 році він створив організацію, про яку мало хто знає: Інститут історії науки і техніки. У 1921 році він створив його у Росії. І він сьогодні існує.
Василь Шандро: А у нас є подібний?
Василь Шендеровський: У нас немає нічого подібного. Сьогодні там працює більше двохсот співробітників. Половина з яких академіки і доктори наук. І чому це важливо? Тому що цей інститут працює при академії наук і носить ім’я Сергія Вавилова. І він працює для популяризації науки. Але ніхто не говорить про іншу завуальовану мету цього інституту. Все, що зроблено у царині науки, притягувати, що це зроблено російськими вченими.
Свого часу великий математик Микола Крилов, учитель Миколи Боголюбова, говорив, що без вивчення історії науки, без знання того, що було зроблено раніше, не може бути поступу у наукових дослідженнях.
Анастасія Багаліка: Можливо, це запитання не напряму стосується української науки, хоча, багато кому здається, що вже напряму. В Києві починають згадувати про видатного киянина Ігоря Сікорського. Власне, днями відкрився виставковий проект «Наш Сікорський» у Музеї української діаспори. Так, згадки про видатних представників України закордоном, на жаль, не української науки.
Василь Шендеровський: Я свого часу зробив більше 200 передач на радіо. Я повернув із колегами більше 200 людей, вчених. Серед них, в першу чергу, був і Сікорський. Якоюсь мірою я запропонував наш аеропорт у Борисполі назвати іменем Сікорського. Хоч я знав його ставлення після того як він опинився за кордоном і хто його там підтримував і у мене трохи був сумнів. Але для цього є громадськість.
Більше того, ми зараз повернули знаменитого вченого Сергія Виноградського. Це унікальний мікробіолог світу, який народився у Києві. Мало хто знає про великого вченого Бориса Балинського, який піднімав науку в Йоганнесбурзі. Небагато знають і про Бориса Раєвського, який створив Інститут біофізики в Німеччині у Франкфурті-на-Майні. Через це Німеччина сьогодні має певний успіх у лікування раку.
Я вам можу сьогодні назвати дуже багато людей. Америка запустила космічний корабель із підводного човна. Це так званий “Тризуб” (Trident). Це зробив Борис Гнатюк, який народжений у Заліщиках.
Сьогодні світ послуговується GPS, – це винахід нашого Михайла Яримовича, а математик Ігор Богачевський причетний до програми «Апполон».
Я знімав фільм про Олександра Смакулу. Ми сьогодні маємо проблему із приладами нічного бачення. А цей вчений ще перед війною винайшов ці прилади, і німецькі танки користувались цими приладами.
Анастасія Багаліка: Я от для прикладу у пошуку набираю «Ігор Богачевський», і мені видає, що це видатний американський конструктор.
Василь Шендеровський: Ви напишіть «Вернадський», і прочитаєте, що це російський вчений. А прочитайте ще про Михайла Остроградського, який був взагалі нічий.
Хочу сказати, що інтернет, це також винахід українців. У мене вдома немає інтернету, так як у Любомира Романківа, кому людство завдячує персональними комп’ютерами. Це унікальна людина. Він винайшов такі магнітні головки, на які записується уся пам’ять. Тоді фірма Apple це придбала.
Стосовно інтернету. Якби моя воля, то я би дав користуватись інтернетом, тільки певним людям. Тому що, на мій погляд, сьогодні це злий геній. Перше, що там багато неправди. І зовсім недавно написали про Івана Пулюя. Те, що там написали, це неправильно.
Василь Шандро: Іван Пулюй – це вчений, що відкрив Х–промені і перекладав Біблію.
Василь Шендеровський: Мало хто знає із чим пов’язані Емський указ і Валуєвський циркуляр. А це пов’язано із тим, що у 1861 році з’явилося Євангеліє Пилипа Морачевсього, 210 років від дня народження якого виповнюється цього місяця. Чи згадає сьогодні наша наукова еліта про цього великого чоловіка?
Анастасія Багаліка: Хочу сказати на захист інтернету. Не було б його, то б нас зараз не могли слухати люди.
Василь Шендеровський: Дивіться, перший телефон був встановлений у Білому домі у 1908 році. За сто років який фантастичний прогрес. І ці люди, які ходять поміж нас, не можуть зрозуміти, що це фантастика, у який час ми живемо. І тільки треба підтримати науку. Уявіть собі, що цей апарат, який летів до комети Чурюмова, яку він відкрив у 1969 році, 10 років летів. І потрапив на об’єкт, який має розміри 3 на 4 кілометри. Це фантастика. І все це зроблено вченими.
Більше того, можу разом із дочкою Ліни Костенко Оксаною Пахльовською на будь-якому міжнародному форумі довести, що у будь-якому технічному напрямку сьогодні є український слід. Не тому, щоб тягнути ковдру на себе, а тому, що це ті люди, яких народила українська земля.
Анастасія Багаліка: Так само у мистецтві. Талант Казимира Малевича пояснюють тим, який світ він бачив у дитинстві, що його оточувало, українською колористикою. І Соня Делоне, знаменита у Франції та й в усьому світі, так само росла в Україні і все це бачила.
Василь Шендеровський: Дивіться, винахід генного коду спадковості приписують Кріку і Вотсону, за що вони отримали Нобелівську премію. Насправді, це зробив Ервін Чарґаф, який народився у Чернівцях, і до кінця свого життя любив цю землю. Але він раніше розказав про це їм, і цей винахід був оцінений іншими людьми.
Хочу сказати, що, на жаль, ці світові комітети, які сьогодні існують – не є адекватними і справедливими насправді. Ми сьогодні тільки відкриваємо це. Проходить цих 50 років від нобеліювання того, чи іншого вченого, і можемо дізнатися тільки через цей час. Я нещодавно дізнався, що Іван Драч також висувався на Нобелівську премію.
Коли Вільгельм Рентген отримав першу в світі Нобелівську премію з фізики, то Ейнштейн, який неодноразово відпочивав на дачі у Івана Пулюя і їхні діти добре зналися, так відреагував на знервованість і скарги Пулюя: “Іване Павловичу, ви повинні бути горді за те, що ви стали причетні до великого епохального відкриття. Хто за вами стоїть? Які уряди, які держави, які гроші? А за Рентгеном весь світ”.
От у чому проблема: тому що у нас немає держави. У нас ледь з’явилось вікно у 1918 році. Тоді, вчені зрозуміли, що треба дати цій державі свою академію. Пулюй колись говорив, що за тим народом, у якого вища освіта, за тим і перемога.