«Я звільняв людей Табачника»: Олег Дерев’янко про закиди у прикритті «колишніх»

Олег Дерев’янко: Я подав заяву про відставку і, в принципі, і її вже прийнято Кабміном в середу. Формально ще продовжую виконувати адміністративну частину обов’язків.

Василь Шандро: Що стало причиною такого рішення?

Олег Дерев’янко: Вважаю, що за тієї ситуації, яка склалася в країні, уряді, парламенті, моя робота зведеться до адміністративних функцій, які мені не цікаві і які можуть виконуватися людиною з іншою кваліфікацією.

Коли я йшов до Міністерства, мав на меті долучитися до реформ. Зокрема, мені цікавий напрямок стратегії і проектів, пов’язаних із використанням інформаційно-комунікаційних технологій в освіті, проекти, які пов’язані із підвищенням інституційної спроможності Міністерства. Всі ці речі сьогодні, фактично, заблоковані тією ситуацією, яка склалася.

Думаю, що перше, що мав зробити цей уряд — внести зміни до регламенту Кабінету Міністрів. Сам уряд мав бути лідером реформування самого себе. Насамперед, це залежить від Прем’єр-міністра, а вже потім від самих міністрів. Міністерства мають бути наділені реальними повноваженнями здійснювати реформи.

Тетяна Трощинська: А чому саме 22 лютого настав кінець вашій витримці? Це пов’язано якимось чином із хвилею відставок?

Олег Дерев’янко: Ні, це сталося б у будь-якому разі.

Василь Шандро: Ваша мотивація подібна до мотивації колег?

Олег Дерев’янко: Ні, немає нічого подібного: в нас таких потоків немає, ніхто не приходив і нічого не вимагав.

Тетяна Трощинська: Як прокоментуєте коментарі деяких експертів, які кажуть, що ви намагалися залишити частину людей Табачника?

Олег Дерев’янко: Навпаки — я намагався їх звільняти.

Тетяна Трощинська: Які реформи у галузі освіти все ж відбулися?

Олег Дерев’янко: Не можна сказати, що вже відбулася якась реформа. Тут доречніше говорити про те, що почався процес реформ системи освіти. Було ухвалено низку законів, але це ще не означає, що якість освіти стала кращою. Тому ми можемо казати, що почалися певні зрушення. Зокрема, існування правового поля, яке дозволяє впроваджувати ту ж саму академічну автономію. Прийняли також постанову про фінансову автономію, але я все ж вважаю, що це косметична річ.

Тетяна Трощинська: А що тоді має бути некосметичним?

Олег Дерев’янко: Перш за все, університети мають стати публічними та повинні припинити бути бюджетними установами. Мають отримувати бюджетне фінансування на конкурсній основі, але статус бюджетної установи позбавляє їх можливості будь-якого розвитку. Є прогресивні ректори та колективи в університетах, але у них зв’язані руки.

Василь Шандро: Що відбувається  у сфері  науки?

Олег Дерев’янко: Закон про науку й наукову діяльність, який було прийнято, є, в принципі, прогресивним. Він дає можливість почати модернізацію науки. Згідно із ним з’являється новий орган, який формуватиме державну політику у сфері науки. Також закладається новий принцип грантового розподілення коштів.

Всі ці роки відбувалося поховання української науки шляхом виділення мізерного фінансування. Можна сказати, що кошти взагалі йшли на інфраструктуру, а на дослідження залишалася мізерна сума. Проблемою є також значний відсоток псевдонауки в Україні.