Говоримо про розваги не без ноток ворожіння з письменницею та етнографинею Громовицею Бердник.
На Різдво відкривається небо для потойбічного світу.
В народі вважалося, що з Різдва до Водохреща відкрите небо. Небо відкривається, весь світ – і реальний, і сакральний святкують народження Христа або в дохристиянських традиціях це було народження нового Сонця. А ми знаємо, що народження Христа приурочили, або так сталося сакрально, що він народився в дні, коли в традиціях, де були умираючі чи воскресаючі боги, теж народжувалися саме в ці дні, коли відбувається сонцестояння. Отже, вважалося, що в ці дні небо відкривається, сакральний простір змикається з реальним простором, в якому живемо ми, і можна ті знаки відчитати, побачити, відчути і пристосувати до свого життя.
В ці дні ніколи не ходили до ворожок чи до знахарів, в ті дні люди самі намагалися прочитати ці знаки, відчути свою долю, свої стосунки з долею.
Традиції Святого Вечора.
В Святвечір вважалося, що не варто нікуди йти з дому, потрібно провести цей день в родині, в приготуванні святої вечері. І перед тим, як сісти за стіл, господар набирав потроху всіх страв і пригощав худобу для того, щоб вона плодилася, водилася, не ображалася.
На святу вечерю обов’язково мало бути 12 пісних страв, вважалося, що Різдво – зі своїми, Паску – хоч із чужими. Тобто вважалося, що якщо вся родина на Різдво зібралася в одному домі, то весь рік вони духовно будуть разом. Перша страва, з якої потрібно починати Вечерю, – це кутя, але перед тим, як з’їсти кутю, запалювалася свічка і закликалися всі душі покійних, всі предки, це був день, коли вони могли прийти на Святу Вечерю.
Після того, як повечеряли, була традиція залишати на столі ложки. Тобто ложки для всіх членів родини і одну ложку для того сакрального світу духів. І в ранці слідкували, якщо ложка когось з членів родини впаде, той піде з дому. Дівчина може вийти заміж, хтось може захворіти або померти, а якщо падала ложка предка, то це означало, що в сім’ї може бути поповнення.
Як дізнатися свою долю на Святий Вечір?
Дівчата на Святий вечір ворожили. Говорили, що в ці дні можна закликати долю. Можна було взяти третю ложку куті в рот, піти до сусідньої хати і послухати, що там говорять. Вважалося, що якщо там тиша, то і рік так мине, ніяких особливих подій не буде. Якщо в домі спілкуються між собою мирно, то дівчина вийде заміж та життя буде в неї мирне. А якщо лаються, то заміжнє життя пройде в сварці.
Якщо колядувати, то по всіх хатах.
Після Святвечора з наступного дня починалася Коляда, Святки. У нас колядують всі – і дівчата, і хлопці, і починають вони колядувати в ніч перед Різдвом. А на Гуцульщині 6-го ввечері починають колядувати тільки малі діти. Їх називають царі, вони роблять собі корони як символ тих трьох волхвів, які принесли дари до Христа. Наступного дня на Гуцульщині колядують тільки дорослі і тільки чоловіки. Вони колядують з Різдва до Водохрещі, і вважається, що оминути жодної хати не можна. Якщо колядники не прийдуть до якоїсь хати, це вважається поганим знаком.
Найкращі дня для ворожіння – перед Василем та Йорданом.
Найкращими днями для ворожіння вважалося 13 січня напередодні Василя і вечір напередодні Хрещення, 18 січня. Тоді вважалося, що можна ворожити в прямому сенсі цього слова. Старші люди ворожили на успіх в родині. Наприклад, підвішували шкуру змії, яку вона скинула, до сволока, та дивилися, в який бік це линовище хитнеться, то звідти й прийдуть проблеми.
Незаміжні дівчата або неодружені хлопці збиралися на вечорниці та ворожили на долю. Наприклад, набирали в миску зерна, і засовували туди різні предмети – перстень, шматочок хліба, ключ, щось зламане. І кожна річ щось символізувала: перстень – заміжжя, шматочок хліба – здоров’я, ключ – успіх в нових починаннях, щось зламане- неуспіх. І потім всі по черзі засовували руку та зачерпували в кулак зерно. Якщо туди щось потрапляло, до дивилися, що потрапляло, то те тобі в році в буде. Якщо ж жменя пуста, то і рік так мине – без особливих подій.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.