Як зробити село казковим? — активістки ініціативи «Казкове села Бобриця»

Активістки Тамара Сухенко та Катерина Котлярська діляться планом розвитку ініціативи «Казкове села Бобриця» до 2020 року та дають поради громадам стосовно того, як ставати більш активними.

Наталя Соколенко: У кого з’явилася ця геніальна ідея?

Тамара Сухенко: Декілька людей, які займалися певною діяльністю в Бобриці, дійшли до висновку, що хаотичні дії не можуть призвести до великих системних змін. Тому вирішили об’єднатися для отримання кращого результату вже за 3-5 років, адже нас не так багато, щоб розпилятися.

Ми побачили, що в цьому населеному пункті є можливість розвивати внутрішній туризм. Буквально нещодавно до Бобриці приїжджали відвідувачі з Боярки, щоб подивитися на ілюмінацію, яку ми зробили за кошти, зібрані всім селом. Також маємо парк скульптур на центральній площі та охочих їх побачити. Цього року ми провели Міжнародний скульптурний пленер за участі трьох українських скульпторів, одного з Болгарії та Грузії.

Наталя Соколенко: Катерино, а що вас стимулювало стати громадською активісткою?

Катерина Котлярська: 9 лет назад мы приехали в село Бобрица и увидели, что оно очень живописное, ноне устраивал мусор. По этому был внутренний протест: нужно что то изменить.  Мы с детьми собирали этот мусор. Тогда еще не было странички facebook, которую создала Тамара Сухенко. По этому было ощущение, что мы — «комашки», которые борются с огромной махиной.  Очень важно понять, что надо брать на себя ответственность: если ты ее не возьмешь, другой не возьмет ее точно.

Наталя Соколенко: Тамаро, як зробити перший крок, вийти за межі свого обійстя з точки зору психології? І що нам заважає це зробити?

Тамара Сухенко: Думаю, що тут є і генетичні корені, адже ще донедавна бути активним було небезпечно. Усвідомлення цього допомагає нам зрозуміти тих, хто не може перейти до активних дій.

Важливо усвідомити, що держава тепер наша, а не чиясь.  Та і бути активним зараз не так небезпечно, як раніше, тому варто починати хоча б з якихось мікродій. Також не вистачає громадянської освіти стосовно того, що громада може впливати на рішення влади.

Зараз через слова неможливо впливати. Треба давати приклад власними діями. Також варто забути про попередні невдачі, адже причина пасивності — наша пам’ять.