«Українська правда»
Cпілкуємося з засновницею нового музичного проекту «Як звучить Україна: 700 гуртів і виконавців» Олександрою Гайворонською. Проект ставить за мету зібрати якомога більше представників українського музичного середовища та покликаний допомогти скласти уявлення про те, яку музику продукує Україна та українці.
Тетяна Трощинська: Чому багато музикантів не вказують своє походження з різних українських міст, а приписують себе до столиці?
Олександра Гайворонська: Це може робитися для іміджу, але найчастіше музиканти бувають з різних регіонів, їм важко визначитися і обрати якесь одне головне місто.
Тетяна Трощинська: Проект «Як звучить Україна: 700 гуртів і виконавців» досить масштабний. Як ви його робили і чи самі гурти і музиканти зверталися до вас?
Олександра Гайворонська: Ідея зародилася ще в 2014 році. Мене на неї надихнула Каша Сальцова, коли я ходила на її лекцію. Я довго про це думала і вирішила, що цей проект має бути втілений. На початку року я написала Каші і сказала, що хочу це зробити. Вона була моєю наставницею і давала багато цінних порад.
Тетяна Трощинська: У переліку гуртів є Кобзон. Чому так?
Олександра Гайворонська: Ми спеціально акцентували на цьому і причин є декілька. По-перше він є українцем, народився в Донецькій області. Є українці, які його люблять і поважають. Чиновники заборонили Кобзону в’їзд в Україну, але він і досі залишається народним артистом України. Це трохи дивно звучить.
Також закон про квоти, який сьогодні багато обговорюється, прописаний таким чином, що створює велике поле для маніпуляцій. В законі є багато недоліків, зокрема там не прописано, хто такі українські виконавці. Тому цілком можливо, що такі, як Кобзон по нормативах могли б потрапити в ефір українських радіостанцій.
Василь Шандро: Тобто ви не зважали на політичні аспекти?
Олександра Гайворонська: Я вважаю, що кожен українець не має закривати очі на те, що робиться в країні, але під час створення проекту ми хотіли показати, наскільки різноманітною є музика, яку продукує Україна і українці.
В переліку є сольні виконавці і є гурти. Ми в першу чергу вводили молоді гурти, бо хотіли, щоб на них звернули увагу.
Василь Шандро: Для вас було багато відкриттів?
Олександра Гайворонська: Я додала в свій плей-лист близько 30 гуртів і виконавців.
Василь Шандро: Чому ми не знаємо багатьох з цих виконавців?
Олександра Гайворонська: Менеджери і музичні редактори радіостанцій бояться відкривати нові імена. Їм легше ставити в ефір одних і тих самих виконавців. Їм артистів зазвичай відкривають російські видання. Але і українські музиканти не вміють себе просувати. Але і не завжди є ресурс для цього. Наш музичний ринок формується саме тими людьми, які бояться відкривати нові імена.
Василь Шандро: Це бізнес чи це бізнес плюс ідеологія?
Олександра Гайворонська: Для багатьох виконавців музика не є бізнесом. Вони ходять на якусь іншу робот, щоб забезпечити себе і мати можливість записувати музику.
Тетяна Трощинська: Як українська музика представлена не у пострадянському, а у іншому просторі?
Олександра Гайворонська: Мова не має значення. Якщо пісня якісна і вона «чіпляє», то це може зрозуміти слухач у будь-якій частині світу. В нашому списку є гурти які мають англомовні пісні. Я думаю, що такі пісні з’явилися тому, що в Україні на них не звертають увагу і гурти шукають свою аудиторію десь ще за кордоном.
Василь Шандро: Чи можна прослухати виконавців на сайті вашого проекту?
Тетяна Трощинська: Так, звісно. Проект складається з двох частин — це вступна стаття від Української правди, а вже знизу від цієї статті є список гуртів, де кожного можна послухати.
Ми не претендуємо на вичерпність. Каша Сальдова каже, що ці 700 гуртів — це приблизно 60% української музики.
Тетяна Трощинська: Які критерії відбору гуртів і виконавців?
Олександра Гайворонська: Вони є суб’єктивними, але ми максимально намагалися врахувати думки експертів.
Цим проектом ми вирішили показати якою є українська музика. Кожен може її послухати і зробити свої висновки. Але вона точно є і це беззаперечно.