Громадське радіо
В студії — голова секретаріату Уповноваженої ВРУ з прав людини Богдан Крикливенко та головний офіс-менеджер Харківської правозахисної групи Олександр Павліченко.
Лариса Денисенко: Давайте почнемо розмову з пояснень про те, яких порушень припустився парламент, коли не дослухався до правозахисної спільноти стосовно того, що варто провести конкурс на посаду омбудсмена. Було зірвано голосування, визначене регламентом, стосовно тих кандидатур, які погодив профільний комітет.
Богдан Крикливенко: Історія почалася ще 31 січня, коли вперше група правозахисних організацій підписала спільний лист до голови Комітету з прав людини Григорія Немирі із закликом, що необхідно було завчасно підготуватися, що в квітні закінчується п’ятирічний строк, на який було обрано Уповноваженого з прав людини.
Олександр Павліченко: Також ми вимагали забезпечення того, щоб процедура обрання нового кандидата була якомога прозорішою, щоб відбувалися консультації з громадськістю, і щоб не було такої ситуації, як сьогодні, щоб через домовленості з’явилися кандидати, які викликають багато питань. В січні вже був готовий лист з пропозиціями, як створити цю процедуру, був прописаний алгоритм, ми пропонували весь шлях, який мав би відбутися, покроково. Проте Комітет не прислухався.
Богдан Крикливенко: Після того 28 квітня почався відлік 20 днів на висування кандидатур. Це дуже звужений перелік суб’єктів, які мають право висувати кандидатури на посаду Уповноваженого: це або спікер Верховної Ради, або 113 народних депутатів. З того моменту було запропоновано на розгляд парламенту 3 кандидати. Проте жодного спілкування з представниками громадськості чи правозахисних організацій не відбулося. Було зібрано в кулуарах парламенту підписи за двох своїх колег — таких же самих народних депутатів і одного адвоката.
Закон прописує жорсткі дедлайни, коли і що має відбуватися, тому 6 червня було необхідно проголосувати. Але 5 червня на погоджувальній раді голова Верховної Ради раптом повідомив, що неможливо 6 червня ставити кандидатури на голосування, тому що нібито НАЗК не провело спеціальну обов’язкову перевірку. Через 2 години НАЗК заявило, що вони перевірку провели і не розуміють, чому на них переводять стрілки. Далі історії не дає відповіді на жодне питання, тому що до сьогоднішнього дня на голосування з незрозумілих причин навіть ті кандидатури, які були висунуті кулуарно, не поставлені.
Всі публічно ховають голови в пісок, але ми розуміємо в чому причина: всі ці три прізвища не мають необхідної підтримки ні в суспільстві, ні в парламенті.
І в якусь голову прийшла ідея, що дуже жорстким шляхом таємного голосування не вдасться провести директиву і проконтролювати результат, тому потрібно змінити процедуру і спосіб голосування за Уповноваженого — зробити голосування відкритим.
Лариса Денисенко: І ми зараз говоримо про закон про Конституційний Суд України, в який була внесена ця норма про відкрите голосування за Уповноваженого з прав людини. Ким вона була внесена і як це голосувалося?
Богдан Крикливенко: Був дуже необхідний єдиний закон про Конституційний суд. Він є авторством народних депутатів. За нашою інформацією із стін парламенту, головним ініціатором є група народних депутатів від політичної партії «Народний фронт». Вони це запропонували, і розуміючи, що цей законопроект до закриття сесії на канікули буде обов’язково проголосований, вони стратегічно вибрали, щоб ті поправки були в цей законопроект були включені.
Цю норму спочатку намагалися сховати, потім, коли це стало відомо, її на комітеті, який розглядавав законопроект до другого читання, звідти прибрали. Після того, коли законопроект був внесений до сесійної зали на друге читання, вона знову з’явилася.
Ще одне порушення: будь-які зміни, які стосуються законодавства і діяльності з прав людини, повинні проходити Комітет з прав людини. Законопроект був поза процесом.
Олександр Павліченко: Чому так відбувається? Є намагання провести якогось одного визначеного кандидата, і проведення в інший, чесний спосіб було неможливо. І це все відбувається на самому високому рівні: голова Верховної Ради підписує документ, який був фактично не проголосований — про це йде заперечення. Зараз цей документ лежить на підписі президента, і є звернення до президента, щоб він не підписував цей закон, оскільки він є зманіпульований. І це маніпулювання призводить до дуже серйозних наслідків — ми втрачаємо свій імідж, і Україні на це будуть вказувати на кожному кроці.
Євген Павлюковський: Чим небезпечно те, що процедура голосування за омбудсмена може стати відкритою?
Олександр Павліченко: Процедура таємного голосування була визнана схвальною і такою, що відповідає міжнародним стандартам. Самої критичності в таємності або відкритій процедурі немає. Проблема в тому, в який спосіб вносяться зміни, коли зміни вносяться, як ламається через коліно вся система і регламент Верховної Ради.
Але по суті негативний аспект у відкритій процедурі голосування виходить із реалій українського парламентаризму, який пов’язаний з неперсональним голосуванням. Насправді, таємність голосування — це той єдиний спосіб на сьогоднішній день, який убезпечує парламент від кнопкодавства. Особу вибирають на 5 років, вона дуже чітко захищена законом від дострокових звільнень і так далі. В тому числі Уповноважений з прав людини і не повинен знати, за допомогою який сил і прізвищ народних депутатів вона була обрана на свою посаду. Для того, щоб потім йому не виставили взаємний рахунок. Шляхом таємного голосування ніхто не знає, яка політична сила проголосувала, і це забезпечує персональне голосування народними депутатами і неможливість проведення партійних директив і політичного контролю.
Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.