«Якщо хочеш ствердитися як режисер — бери і роби, створюй групу, заробляй та вкладай в свою справу гроші» — Стас Жирков

Про те, яким має бути сучасний український режисер, які емоції мають викликати в людей вистави. Про живе мовлення героїв та ставлення до використання суржику на театральній сцені. Про можливості розвитку молодих режисерів, а також, про закритість Києва – як театральної структури в розмові з наймолодшим художнім керівником театру «Золоті ворота», режисером Стасом Жирковим. 

Дмитро Тузов: Що нового відбувається зараз в театральному житті України?

Станіслав Жирков: Вчора в нас відбулася шоста вистава «Сталкери» — це спільний проект театру «Золоті ворота» та Київського академічного молодого театру, головну роль в якій грає Ірма Вітовська. Це сучасна п’єса Павла Ар’є про зону відчуження, про нашу країну та про те, як вона народжувалась багато століть тому.

Лариса Денисенко: Я була вчора на вашій виставі і рекомендую сходити на неї всім, особливо, політикам. Це історія про нашу країну, яка, насправді, є настільки покатованою та спаплюженою, що від концентрату болю, який виникає після перегляду, неможливо стримати сліз. Отже, чому ви вирішили співпрацювати саме з драматургом Павлом Ар’є, і чиїм голосом говорить Радіо?

Станіслав Жирков: Павло Ар’є  драматург, який живе то у Львові, то у Берліні, і з яким ми знайомі дуже давно. В нього багато цікавих робіт, але драма «Баба Пріся» або «На початку та наприкінці часів», за якою ми поставили «Сталкери», вразила мене найбільше. Щодо голосу Радіо, то його озвучував Олег Михайлюта, якого ми всі знаємо, як Фагота з гурту «ТНМК», який виявився дуже простою людиною, водночас зігравши голосом Радіо сильну особистість з внутрішньою позицією. Взагалі, п’єса була написана як передчуття Майдану, і коли Павло її перший раз презентував у Львові, львівський Майдан вже стояв.

Дмитро Тузов: А як ви вважаєте, чи потрібно робити теле- та радіоверсії  таких постанов? І чи не зашкодить це самому театру?

Станіслав Жирков: Це було б дуже цікаво. Наприклад, людина хоче подивитися виставу та не має часу на похід то театру, то вона мала б змогу подивитися її по телебаченню. Але це не буде відлякуванням від театру, тому що той, хто хоч раз побував на виставі, побачив ту живу емоцію, він знову і знову забажає нею насолодитися безпосередньо в театрі.

Лариса Денисенко: Я знаю, що у вас є свій особливий режисерський прийом, коли вистава починається з гротеску, котрий потім в якийсь спосіб переходить в трагедію. Що це означає?

Станіслав Жирков: Я вважаю, що створювати театр  не така важлива справа, як лікувати людей, або вчити дітей тощо. І в зв’язку з цим потрібно відкинути зарозумілість, заспокоїтися, працювати в своє задоволення  та зловити, з рештою, те відчуття, що театр — це зона кайфу. І тоді починається розслаблений діалог з глядачем, що переходить згодом у важливу розмову, яка не повинна бути обов’язково повчальною, але вона повинна викликати емоції та ставити запитання.

Лариса Денисенко: Де мають тренуватися молоді театральні режисери?

Станіслав Жирков: Для молодої української режисури в Києві відкриті театри «Золоті ворота» та Молодий театр, які запрошують молоді таланти. Також є фестиваль молодої української режисури ім. О. Курбаса, який запрошує молодих режисерів з усієї країни, де їх вистави будуть представлені художнім керівникам різних провідних театрів для того, щоб найкращих запросити до себе.

Лариса Денисенко: Які ваші творчі плани?

Станіслав Жирков: За 8 місяців роботи ми випустили 8 прем’єр. Зараз готуємо дев’яту, молодого режисера Максима Голєнка,  «Королева краси» Мартіна Макдонаха. Це жорстка ірландська драма, яка дуже нам близька. В наступному сезоні будуть представлені вистави також молодих, але вже відомих режисерів, таких як Тамара Трунова, Валя Сотніченко, Антон Романов і той же Максим Голєнко.