Їжа - короткий шлях регламентації поведінки людей - Олена Брайченко

Про проект спрямований на розвиток гастрономічної культури розкаже дослідниця та історикиня Олена Брайченко

Лариса Денисенко: Як виглядає ваш проект?

Олена Брайтченко: Цей портал має одну велику мету – показати історію через призму їжі. Я за фахом історик і це був мій довгий шлях до вивчення їжі, як історика. Річ у тому, що багато історичних явищ, подій легко і доступно можна пояснити через те, як люди харчувались тому, що це повсякденні практики, які залежать від дуже багатьох факторів. Власне, наш сайт спрямований на те, щоб розповісти про минуле і сьогодення, харчування, історію якихось продуктів, історію культури через їжу. Ми ще зробили невелику крамничку, де можна придбати книжки про кулінарію. Але це не просто книжки з підбірками рецептів, ми – не про рецепти, ми про історію цих рецептів, про історію харчування, про взаємовпливи в суспільстві між людьми та їжею.

Ми – не про рецепти, ми про історію цих рецептів, про історію харчування, про взаємовпливи в суспільстві між людьми та їжею

Любомир Ференс: В соціальних мережах багато людей стали такими собі блогерами, вони їздять і розповідають про їжу. У вас особисто звідки зацікавлення їжею, щоб про неї розповідати в історичному ракурсі?

Олена Брайтченко: Тут 2 важливих чинники, які привели мене на цей шлях. Перше – я історик за фахом, довгий час пропрацювала у школі та навчальних закладах. Час від часу трапляється так, що коли розповідаєш про історичні події, особливо до 2014 року, це нікому не цікаво. Історією зацікавити молодші покоління було досить складно. Але так склалось в історичній науці, що їжею ніхто не займався. Їжу вивчали тільки в культурі – на свята, а їжу повсякдення, як сполучник або точку конфлікту між людьми, між громадою та державою – ні. Але їжа – це спосіб розповісти про наше минуле. Інше питання, що їжею я довго цікавилась і мені хотілось почитати якісь матеріали, але їх не знаходила. Це дуже гарна історія для істориків: коли ти щось не знаходиш, а хочеш почути відповідь, ти починаєш це робити сам.

Лариса Денисенко: Це питання, напевно, ситності, насиченості – людина намагалась себе убезпечити насиченням?

Олена Брайтченко: Це питання багатьох факторів. І насичення, і певної культури харчування. Якщо брати тільки 20 сторіччя, з позиції харчування, воно дуже травматичне. Якщо навіть не брати всім відомий факт голодомору 1932 – 1933 років, то постійні черги, карткова система повоєнного періоду, в звичайні навіть, здавалося б, ситі роки, харчування по картках. Це приклад того, як людська свідомість по відношенню до їжі змінювалася через політику держави. Їжа була найкоротшим шляхом регламентувати поведінку людей. Що зробила радянська влада одразу стосовно їжі? Всі повинні були мати прописку до місця проживання, з цією пропискою ви могли отримати продуктовий товар. Якщо ви не працювали або не були прописані, продуктового талону ви не мали. Це була катастрофічна ситуація. Всі 80 років існування радянської влади, ти був тотально залежний від держави, від талончика. Якщо ви його губили, ніхто його повторно не виписував, повторно стати в чергу ви не могли, ви не могли нікуди поскаржитись, що в талончику була вказана риба, а вам дали 30 г спреду якогось чи жиру.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.