Громадське радіо
Юрій Макаров: Національна телекомпанія України в дуже важкому становищі. Вчора я в якості директора підписав папірці на відрядження однієї групи. Ціна питання – 4,5 тисячі гривень. Це був стос паперів в 1 см і 6 підписів включно з генеральним директором. Таким темпом робити щось оперативно неможливо і взагалі робити щось дуже важко. Система не піддається реформуванню, її можна тільки зламати і на її місці побудувати щось нове, бажано, із тих самих цеглин.
Ірина Славінська: Що це означає?
Юрій Макаров: Це означає, що треба якось реагувати на те, що відбувається за вікном. Я ставився досить скептично до цього підрозділу і до його продукції через незнання. Так само, як багато людей досі скептично сприймають Перший Національний, не дивлячись його і навіть не маючи вдома телевізора. Тим не менше, Перший Національний існує, так само як і Перший Ukraine. Я почав їх уважно дивитися і побачив там продукт не гідний жодного телебачення світу.
Лариса Денисенко: Ти вже, напевно, провів ревізію тих документальних стрічок, що вже випущені або ще у виробництві. Ти можеш сказати слухачам, що і де варто дивитися?
Юрій Макаров: Те, що вже знято, наразі хаотично розкидано по ефіру першого національного або викладено на сайті. Є чудові фільми з передової. Їх знімала дівчина Сніжана, яка була поранена на фронті, лікувалася і зараз знову їде в сіру зону. Це продукція екстра-класу. Там є серія фільмів про етнічні меншими в Україні. Перші два фільми, які я благословив своїм підписів – про громади українських вірмен і ромів.
Лариса Денисенко: Як ти будеш будувати свою роботу в творчому плані? Чи будеш запрошувати нових кадрів?
Юрій Макаров: Там є люди, чий потенціал не до кінця розкручений. Сподіваюсь, попри бюрократичні перепони, залучати нових людей, які вже заявили про себе на фестивалях.
0