За опалення українці зможуть платити майже вдвічі менше?
Навіщо платити більше, якщо можна менше витрачати? Так простими словами можна пояснити складне слово “термомодернізація”. Для Європи – це вже минуле, у деяких містах Україні – сучасність, а що треба зробити тим, для кого це ще далеке майбутнє, – “Громадській хвилі” розповів експерт Андрій Берестян.
Василь Шандро: Що таке правильна термомодернізація?
Андрій Берестян: Якщо сказати, що таке термомодернізація, то можна почати з мети. Що ми хочемо досягнути, якщо ми робимо термомодернізацію? Основна мета – зменшення споживання будівлею тепла при комфортних умовах. Тобто ми платимо менше, але комфорт в нас залишається той самий. Яким чином цього можна досягти? Тут є дуже багато питань і дуже багато шляхів. Наприклад, якщо ми порівняємо будинок з великою такою кастрюлею, в який кипить вода: вона стоїть на конфорці, конфрка горить і вода починає кипіти-кипіти-кипіти. Коли ми цю кастрюлю накриваємо кришкою, а потім ще якимось рушником вода починає кипіти ще більше. І господиня йде і зменшує газ на конфорці, щоб вода не викіпала вся. Те саме відбувається і з будівлею. Можна накрити кришкою, рушником, це те саме, що утеплити будівлю. Але якщо ми не регулюємо подачу отого газу, оту конфорку, то ми нічого не економимо. Тому, якщо говорити про термомодернізацію, це комплекс заходів мета якого зробити, щоб в будівлі було і тепло, і ми платили менше.
Тетяна Трощинська: Ну ми розуміємо коли ми говоримо про приватні будинки, а коли ми говоримо про багатоквартирний будинок, зразу виникає запитання, хто це повинен зробити? Як він має зробити? Чого цього не робить держава? І так далі …
Андрій Берестян: Слушне питання. Почнему з початку. Перше, що треба робити в багатоквартирному будинку? Ми маємо розуміти всі, що житло приватизовано і квартира не висить десь в повітрі. Вона є в будинку. І якщо ми володіємо житлом, то ми так само і володіємо будинком, ми є співвласником. Всі, хто живуть, в будинку є співвласнками тої будівлі. І якщо говорити про державу, чому вона не робить, то можна поставити так саме таке риторичне запитання: чому держава не приходить до вас в квартиру і шпалері не переклеює? Тобто, ми є власниками і ми маємо дбати про свое життло! А що можна робити, що треба робити? Є багато думок, що як утеплимо то будемо платити менше. Ні, якщо ми тільки утеплимо, ми не будемо платити менше. Ми робимо тільки термос і більше нічого. Ми піднімаємо температуру в приміщенні і регулюємо чим? Форточкою! Відкрили вікно – закрили. Тому будівлю треба регулювати. А яким чином? Є три речі, які можна регулювати. По-перше, якщо ми спустимося в подвал будівлі, там є труби тепломережі. Всі будівлі, збудовані за радянських часів, десь до 95-го, вони споживають в 3-5 разів більше ніж аналогічні, але вже модернізовані, які є в Європі. До прикладу, в Європі це 80 табо 100 ватт на квадратний метр, тобто ті втрати тепла, які є, у нас це 270-350.
Василь Шандро: Чи можемо ми говорити, що це в 5 разів більше, ніж треба?
Андрій Берестян: Звісно! Тому, якщо ми повернемося до підвалу, туди входить теплоносій і це є так званий “тепловий пункт”. І перше, що треба робити, це регулювати весь будинок тепловим пунктом. Тобто шо робить тепловий пункт, якщо його модернізувати? Він починає регулювати. Наразі всі системи нерегульовані.
Василь Шандро: Ви сказали “Ми спустилися в підвал”. Ми – це хто?
Андрій Берестян: Власник! За все відповідає власник будівлі. Якщо ми кажемо про власність будівлі, це, звісно, ОСББ.
Тетяна Трощинська: Це якщо добровільне об’єднання. З ЖЕКом складніше.
Андрій Берестян: З ЖЕКом складніше, тому що їм все одно, що у вас буде.
Василь Шандро: Ми зараз говоримо про ідеальні умови. Що в нас є притомні власники, адекватні. За Вашим досвідом вони в нас є? І де вони є? В Києві, в менших містах?
Андрій Берестян: Я скажу так, в Києві власники, такі знаєте, “столичні”. Вони все чекають, коли до них прийде влада і щось зробить. В менших містах вже мешканці зрозуміли, що “спасєние утопающих – дело рук саміх утопающіх”. Вони вже не чекають на владу і вони беруть ініціативу в свої руки. До прикладу в Луцьку, це в нас передове місто в плані термомодернізації, там вже зроблені теплові пункти. Наступним кроком вони розуміють, що коли ми дивимося на будівлю, в будівлі зазвичай, у мого сусіда тепліше, в мене – холодніше. Один стояк на кухні – гарячий, а в спальні – холодний. І це другий етап де можна регулювати. Відрегулювати оті стояки. Тому шо система повністю розбалансована. Стояки мають, як і будівля, отримувати стільки тепла, скільки потрібно. А якщо ми вже заходимо в квартиру, щоб не було ні жарко, ні холодно, треба втановити так звані “радіаторні терморегулятори”. Це є прилад, якій підтримує автоматично завдану температуру. Він просто закриває або відкриває доступ теплоносія в радіатор.
Василь Шандро: Як це позначається на тарифі, з рештою?
Андрій Берестян: А тут ми підходимо до першого заходу в термомодернізації – це лічильник. Для того, щоби щось економити, треба розуміти, скільки я споживаю.
Тетяна Трощинська: А ви могли б сказати на прикладі передового міста, або передових будників, скільки можна зекономити на одній квартирі?
Андрій Берестян: Досвід, який є вже конкретно в Луцьку: тільки за рахунок зміни теплового пункту, автоматичного регулювання за погодними умовами і балансування стояків, можна досягти 40-50 % економії тепла. Треба перебудувати нашу ментальність, якщо вже квартира приватизована, то згідно нового законодавства, яке тільки прийняте в Україні, місяць буквально, вже ми є співвласниками і треба себе почувати співвласниками, інакше ні держава, ні ЖЕК ніхто інший цього не зробить. Якщо говорити про державу, що вона робить, то, по-перше, як я уже казав, вона не має приходити до вас в помешкання щось робити, але вона має надати умови і спростити такі речі. І наразі вже є програма державної підтримки термомодернізації, за якоїможна піти в державні банки, отримати кредит і держава компенсує 40% тіла того кредита.
Василь Шандро: Але це може зробити ОСББ, це ж не індивідуально?
Андрій Берестян: І може навіть індивідуальний власник будинку, але там компенсується, здаеться 25 або 30%.
