За останні 10 років Львів не виростив політичної фігури національного масштабу, — Дроздов

З журналістом та письменником Остапом Дроздовим говоримо про політичну роль Галичини в Україні.

Сергій Стуканов: Ви казали, що 12 років тому уявляли Галичину сільською, такою, що не справляє серйозного впливу в Україні. А вже в 2014 році ви метафорично назвали Галичину такою собі вдовою, котра щось втратила і прагне це компенсувати через якусь місію. Такі образи показують, що Львову завжди бракувало капіталу і це компенсувалося певною ідеєю. Це плюс чи мінус?

Остап Дроздов: Для мене це і не плюс, і не мінус, а просто данність. Я мрію, щоб Галичина перестала перейматися Україною і почала займатися собою. Тому що всі ті роки присутності Галичини в державницькому проекті  України спонукали її покладати велику жертву во ім’я, до певної міри, ілюзорної соборності й унітарності. Ця гра в месійний порятунок України стала другим ім’ям Галичини. 

Наталя Соколенко: Які політичні проекти, ідеї зараз визрівають на Галичині?

Остап Дроздов: У нас загнивають ті політичні проекти, як розквітли аферистським способом — маю на увазі «Самопоміч».

Ми були продуцентами ідей, поки не зрозуміли, що нас постійно обламують. Я часто кажу — звільніться від «огаличанення» України. Неспівпадіння галицької візії майбутнього України б’є по самій Галичині.

Наталя Соколенко: Що для вас означає ситуація із львівським сміттям у метафоричному сенсі?

Остап Дроздов: В цьому є глибока метафора, що Львів може ділитися з Україною хіба що сміттям. Якщо серйозно, то, я вважаю, що історія з львівським сміттям — це нарешті закономірний крах віртуозно виписаного медіа-образу львівського менеджменту як дуже європейського і дієвого. Україна через львівське сміття переосмислює потенцію щось продукувати.

Сергій Стуканов: Якою мірою Андрій Садовий сьогодні є господарем міста і які можуть бути альтернативи?

Остап Дроздов: У нього паніка і це помітно. Вперше за 10 років перебування при владі попливла земля під його ногами і він не може справитися з проблемою. Відбулася так звана реконструкція міфу Садового.А львівське політичне середовище за 10 років не виростило жодної політичної фігури бодай би міського рівня, не те що національного.

Сергій Стуканов: Повернуся до свого першого запитання. Чи пов’язуєш ти те, що великої політичної фігури у Львові навіть на обрії немає, із тим, що в регіоні немає великих грошей?

Остап Дроздов: Так, до певної міри тут є прямий зв’язок. Український політикум народжений тільки індустріальними регіонами: у нас при владі можуть бути тільки індустріалісти.Тому Галичина і має проблему, що вона, б’ючись об борти своєї гуманітарної ідеї, сама себе заковує в це нерозуміння. Людям, які працюють і вважають, що вони годують всіх, дуже важко пояснити гуманітарна ідея як така має ціну. За Галичиною ще дуже довго ходитиме стійкий залізобетонний образ гуманітарно колиски.

Наталя Соколенко: Остапе, поговорімо про медіа і свободу слова в Україні. Зміни у суспільстві все-таки відбуваються, а от у медіа, як на мене, ні. Чому так? Можливо, тиск з-зовні від громадянського суспільства допоміг нашому цеху реформуватися?

Остап Дроздов: Я все життя працював у приватних ЗМІ, тобто тих, які комусь належать. На всіх майстер-класах я кажу: навчіться дурити власників. Потрібно пояснювати їм, що вони самі виграють з того, що їх ЗМІ буде вільним.

Сергій Стуканов: Ти вважаєш свою програму вільною?

Остап Дроздов: За великим рахунком, так. Мені мій власник ніколи не телефонує й не каже, що має звучати те і те. Знаєте чому? Тому що я й так знаю, що в голові у мого власника.

Це дуже цікаве питання, чому суспільство не ставить вимог перед медіа. Все ще спрацьовує совковий пієтет перед людиною з мікрофоном, яку вважають обранішою. Насправді, журналістика зараз є декорацією для режиму і ми всі це розуміємо. А на вільну дозовану журналістику можна списати, що в нас ніби є плюралізм думок.