Фото з Facebook Євгена Захарова
Правозахисник, директор адвокаційного центру Української Гельсінської спілки Борис Захаров говорить про результати щорічного моніторингу дотримання прав людини в Україні 2015 року. За його словами, на окупованих територіях в Україні«право на життя примарне, тож про права людини не йдеться».
Також говоримо про політичні переслідування в анексованому Криму та про невиконання Україною зобов’язань із документування та ефективного розслідування військових злочинів.
Борис Захаров: Українська Гельсінська спілка з прав людини із самого початку свого існування готує аналітичний звіт щодо дотримання прав людини в Україні. Зараз готується звіт за 2015 рік. В Україні нині є три реальності: підконтрольна Українітериторія, анексований Крим й самопроголошені республіки, де ведуться воєнні дії і де право на життя примарне, тож про права людини не йдеться ( цьому буде присвячено окремий розділ нашого звіту). Буде також сфокусовано увагу на ефективність розслідувань у зоні АТО.
В Криму також всі статті Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод порушуються: це і право на життя — знаємо про випадки викрадень і зникнення людей (Росія не розслідує такі випадки), це і катування та погане поводження, це й право на особисту недоторканість.
Ірина Славінська: Припускаю, що мова також йде про кримчан, які ув’язнені у Росії?
Борис Захаров: Так, політичні справи, зокрема, Сенцова, Кольченка, Афанасьєва, Костенка суперечать Женевській конвенції 1949 року, адже вони відбувають покарання не на території Криму.
Ірина Славінська: Чи відомо щось про кількість політв’язнів у Криму?
Борис Захаров: Якщо говорити про політичні репресії в Криму в цілому, то мова йде про десятки людей, проти яких порушено кримінальні справи, та про сотні тих, щодо яких здійснюються позасудові переслідування. Якщо ж говорити про тих, у кого здійснюються обшуки — це вже тисячі. Тобто, можна говорити про масові переслідування у Криму.
Лариса Денисенко: Борисе, а якщо говорити про кооперацію з правозахисними організаціями у Російській Федерації — вона взагалі існує?
Борис Захаров: Така кооперація є — до прикладу, було засновано Кримську польову місію з прав людини. Проте російський уряд робить все, щоб не дати правозахисникам робити свою роботу на окупованих територіях. Ситуація в Криму є набагато гіршою, ніж на усій території Російської Федерації.
Лариса Денисенко: До кого звертатися у разі зникнення, до прикладу, родича?
Борис Захаров: Завтра ми презентуватимемо звіт про розслідування зникнень і вбивств в зоні АТО. На жаль, Україна не проводить таких розслідувань ефективно. Тому коли до нашої мережі приймалень безкоштовної правової допомоги звертаються і вимушені переселенці, і постраждалі, ми готуємо скарги до Європейського суду з прав людини, а не до України чи Росії, адже Росія є винуватцем конфлікту, а провиною України є неналежне документування злочинів та розслідувань.
Ірина Славінська: А хто в Україні має займатися документуванням? Хто не виконує зараз цього завдання належним чином?
Борис Захаров: Це силові структури: СБУ, МВС та воєнна прокуратура.
Ірина Славінська: Який удар ми можемо відвести від себе за допомогою належного документування?
Борис Захаров: Це сприятиме виграшеві справ у міжнародних судах.
Ірина Славінська: Яка ситуація із дотриманням прав людини на мирних територіях?
Борис Захаров: Стратегічно ми маємо показати, що ситуація покращується. Це шлях до відновлення суверенітету України на окупованих територіях — шлях до перемоги. Загалом ситуація зі свободою об’єднань, мирних зібрань, думки є дуже позитивною. Помітне покращення у порівняння із ситуацією часу Януковича.