loda.gov.ua
Екс-заступник Міністра оборони Леонід Поляков та експерт фонду «Майдан закордонних справ» Юрій Смелянський у студії «Громадського радіо» говорять про загострення ситуації на сході України та інструменти боротьби з Росією.
Наталя Соколенко: Позаминулої доби в зоні АТО загинуло сім військовослужбовців. Як довго триватиме ситуація, яку прес-центр АТО називає «загостренням ситуації»?
Леонід Поляков: На жаль, приводів для оптимізму небагато. Ситуація зависла в такому стані, що всі кремлівські ляльководи все ще вірять в те, що зможуть дестабілізувати ситуацію в Україні. Для цього вони використовують різні інструменти: продовжують заводити війська, силою мобілізовують українських громадян на окупованих територіях. Тиск все ще буде зберігатися доволі довгий час, поки Україна та її партнери і союзники не знайдуть такий інструмент впливу, який зробить цю політику неефективною або контрпродуктивною для Росії, оскільки людей вони не жаліли ніколи. Підсумовуючи, можна сказати, що це ще триватиме до кінця цього року і, можливо, наступний рік так само.
Наталя Соколенко: Пане Леоніде, ви згадали про інструменти впливу. У сьогоднішньому повідомленні прес-центру АТО йдеться про те, що російські окупаційні війська продовжують порушувати домовленості. У нас інструменти впливу залишаються тими самими. Тим часом у фінальних документах останнього саміту НАТО Мінські домовленості не згадуються взагалі. Що ви можете сказати з цього приводу, чи може найближчим часом з’явитися новий інструмент впливу?
Леонід Поляков: Може з’явитися новий інструмент або формула, може бути вдосконалений старий. Але треба розуміти, що ці домовленості стосуються лише людей і озброєння. Вони не стосуються більш важливих чинників, цікавих для Путіна, — економіки та фінансів. Путін намагатиметься тримати цей тиск досить довго, щоб його потенційним партнерам в Італії, Німеччині, Угорщині, Словаччині, Австрії, та інших країнах, захотілося будь-якою ціною припинити санкції і відновити торгівлю з Росією. Ви ж бачите, що не випадково після того, як почалися військові дії в Криму, на Донбасі почався масовий терор, посилення військових дій у Сирії, потік біженців. Все це загалом веде до послаблення Заходу. Можливо, не у всіх, але у багатьох випадках. Це дії, за якими прослідковуються інтереси Росії або інтереси її потенційних союзників — терористів.
Мінські домовленості вони нібито однозначно не порушують, широкомасштабні бойові дії не починають, а тиск зберігають. І відволікаючи увагу на цей тиск, виснажуючий Україну та її союзників, вони намагаються послабити Захід.
Наталя Соколенко: Як ви оцінюєте чи є зв’язок між трагічною загибеллю Павла Шеремета в Києві і тим, що відбувається на сході України?
Юрій Смелянський: Я не слідчий, і не працівник СБУ, для того щоб формувати якісь версії. Це завдання тих спецслужб, які живуть за рахунок платників податків України і зобов’язані розслідувати ті злочини, які скоюються на території України. З чим вони можуть бути пов’язані? З професійною діяльністю, з якимись виступами чи розлідуваннями, які проводив пан Шеремет. Може бути певний комплекс причин, пов’язаних між собою. Чи може там бути присутній російський слід? Може. Але на ці питання має відповісти слідство і проінформувати народ України про його результати.
Андрій Куликов: Ситуація на сході України постійно загострюється і незрозуміло до якої межі це буде тривати. 19 липня пан Турчинов знову сказав, про можливість запровадження військового стану.
Юрій Смелянський: Ні на сайті Президента України, ні на сайті Ради національної безпеки і оборони, ні на сайті Верховної ради України, ніде немає документа, на якому б дійсно було підтвердження цієї інформації. Подібні заяви, на мій погляд, більше нагадують чергову лякалку. Якщо навіть визначається якась дата, то тоді має інформуватися населення країни, і зокрема тих регіонів, де вводиться військовий стан, про зміни, які відбуваються у цьому випадку: порядок пересування, спілкування, передачі інформації і управляння територіями.
А з приводу загострення ситуації на фронті. По факту, у нас іде війна. Вона має тенденцію загострюватись і послаблюватись. В будь-якій війні це відбувається. У нас війна триває вже два роки і чотири місяці. І в різні періоди часу, вона має різну інтенсивність. Так відбувається до того моменту, поки війна не закінчиться.
Коли одна держава розв’язує війну проти іншої держави, вона ставить перед собою якусь мету. Війна закінчується в той момент, коли одна зі сторін програла, або коли країна, що розпочала війну, досягла мети, яку ставила на початку, або коли країна, яка розв’язала війну розуміє, що економічних ресурсів для продовження війни у неї більше немає.
Судячи з усього, Російська Федерація до цього моменту ще не досягла своєї мети, ресурсів поки що у неї ще вистачає, а з точки зору програшу Росією війни, яку вона розв’язала проти України, підстав радіти ще немає.
Наталя Соколенко: З приводу ресурсів, які є у Росії, самі російські журналісти та їхні статистичні органи говорять про те, що резерви все-таки тануть і Резервний Фонд буде повністю вичерпано в 2017 році. Тобто можна сподіватися на завершення війни на цей період?
Юрій Смелянський: В цьому випадку ми просто говоримо про ті фактичні фінансові ресурси, які знаходяться у розпорядженні російської влади на конкретно створених фондах, рахунках тощо. Але при цьому країна продовжує жити, податки продовжують надходити і, якщо кремлівське керівництво вирішить, що їм вигідно продовжувати війну, їм вигідно дестабілізувати ситуацію в Україні та в інших регіонах (Сирія, Чорноморський басейн, Середземноморський, Перський залив і т.д.), їм вигідно продовжувати досягати тої мети, яку вони ставили перед собою, вони можуть просто перевести економіку своєї країни на воєнні потреби. Тобто якість життя населення в Росії ще більше падатиме, але обробка свідомості на сьогодні громадян Російської Федерації знаходиться на такому рівні, що вони будуть до цього готові.
Андрій Куликов: А наскільки вигідно, щоб тривала війна українському керівництву?
Юрій Смелянський: Мабуть, якісь інтереси є, якщо ми будемо розмірковувати ро це з точки зору того, що війна війною не названа, що внутрішня політика не сформована належним чином. Ми весь час говоримо про східний фронт. Але у нас їх сьогодні два. У нас ще є південний фронт, тільки він, на щастя, поки що не активний. Тим не менш в Криму військові групування та потужності озброєння продовжують нарощуватись, туди надходить техніка, посилюється чорноморський флот. Чисельність військових групувань там вже десь порядку 70 тисяч чоловік. І в будь-який момент може початись війна і там. Крім того, Росія продовжує нарощувати свій військовий потенціал на наших північних кордонах, на стику з Білорусією, тому тут питання в тому плані, яким чином керівництво країни збирається відновити територіальну цілісність країни. На жаль, на сьогоднішній день зрозумілої політики у нас немає.
З останніми новинами із зони АТО журналістка «Громадського радіо» Ірина Сампан.
Андрій Куликов: Наскільки за вашими відчуттями і спостереженнями твердження про загострення ситуації у зоні АТО відповідають дійсності?
Ірина Сампан: Загострення тут щоночі, але про це мало говорять, тому що журналісти не мають доступу до зони бойових дій. Зокрема мене сьогодні не пустили у авдіївську промзону, дозволили працювати тільки у самій Авдіївці. Навіть військові не можуть назвати це загостренням або послабленням бойових дій. Просто у звичайних сводках штабу АТО це не відчувається так, як на сході України.
Андрій Куликов: Чому вас не пускали до промзони? Це пов’язано із тим, що нещодавно було позбавлено акредитації журналістів, які могли становити небезпеку, видавши місце розташування українських військ чи якісь інші причини?
hr_hh_2016-07-20_sampan
Ірина Сампан: Так, на мою думку, це пов’язано з цією ситуацією, тому що зараз не пускають туди усіх журналістів, крім військового телебачення, і то під порукою штабу АТО і через розпорядження Міноборони. Вони пояснюють це тим, що існує небезпека для життя журналістів. Але я вже сама з’ясувала, що пускати чи ні журналістів у певну зону вирішує командир. Але насправді командир був згоден пропустити мене, але прес-центр штабу АТО все одно не дає розпорядження, і тому я можу працювати лише в останніх житлових кварталах Авдіївки.
Наталя Соколенко: 19 липня було повідомлення про загибель цивільного 19-річного хлопця. Що відбувається в тих житлових кварталах зараз?
Ірина Сампан: З восьмої вечора на авдіївській промзоні почались обстріли. Тут теж їх чути, тому що це за кілометр-півтора звідти. Самі жителі по вулицям не ходять, ховаються. Води, світла і зв’язку немає ще від учорашньої ночі, тому що вчора з четвертої ранку тут вівся дуже інтенсивний обстріл і перебили якусь з електроопор, хоча світло обіцяли дати сьогодні пообіді. Все працює на генераторах. Звичайно в Авдіїївці, яка трохи далі від лінії фронту життя вирує, магазини працюють навіть без світла, працюють базари, ринки, люди ходять, спілкуються.