«Громадське радіо»
Тетяна Трощинська: У січні ви хотіли передавати справу Ігоря до Європейського суду з прав людини. Що змінилося за цей час?
Ніна Брановицька: Особливих змін немає. Мене з самого початку попередили, що все відбувається дуже довго.
23 серпня вийшов указ про присвоєння Ігорю звання Героя України, а 5 вересня мені вручили зірку.
Тетяна Трощинська: За цей час також був убитий «Моторола», якого мали звинуватити у вбивстві вашого сина.
Ніна Брановицька: Це лише один із тих, хто мав бути звинувачений у вбивстві. Зараз іде заочний суд над «Гіві» ― це ще один з катів мого сина, і ведеться розслідування по інших пунктах ― Захарченко, Сталін, Данчик, Боксер ― їх там група.
Також там були співробітники ФСБ Росії, які також брали участь у катуваннях наших хлопців, які навіть перед полоненими таїли, що вони росіяни і працівники спецслужб.
Василь Шандро: Ви контактуєте з родичами і близькими інших полонених? Можливо, відповідна громадська організація могла б впливати на слідство, пришвидшити його.
Ніна Брановицька: Так, ми спілкуємося неформально. Організація матерів зараз на стадії утворення. Але є асоціація ветеранів АТО, у якій нас також не вважають чужими, є «Крила 8 сотні».
Тетяна Трощинська: Як би мало бути вирішене питання, щоб ви відчули для себе хоч якусь справедливість?
Ніна Брановицька: Винуватці цього злочину мають бути виявлені і засуджені. Вони мають дати показання, що і як відбувалося. Вони замішані у багатьох злочинах ― розстрілах, катуваннях, економічних злочинах проти України. Все це має бути виявлено.
Ігоря вже не підняти, але ці люди мають бути засуджені.
Тетяна Трощинська: Зараз дуже багато говорять щодо повернення полонених. Поїздка нардепа Надії Савченко у Мінськ може допомогти активізації цього процесу? У що вірять рідні полонених?
Ніна Брановицька: Багато вже зневірилось. Думаю, щоб розпіарити Савченко, Медведчук може їй виділити кілька полонених.
Говорили з тими, хто віддавав накази катувати полонених і казати, що вона не бачить у них нелюдів ― це дивно. Можливо, до Наді у полоні ставилися дуже гарно.
Наскільки я знаю, Захарченко показав на трьох хлопців, «кіборгів», і наказав катувати їх з особливою жорстокістю. Як Надя до цього ставиться?
Василь Шандро: Що кажуть міжнародні суди та організації?
Ніна Брановицька: Суди поки що у процесі розгляду справ, а правозахисники кажуть, що їм західні експерти і правники постійно розповідають, що треба примирятися, прощати і так далі.
Думаю, Міністерство закордонних справ дуже погано пояснює нашу позицію і відстоює наші інтереси, погано просуває наші вимоги і потреби.
На фоні того, що ведеться торгівля з окупованими територія, на Заході знизують плечами: якщо ви торгуєте, значить, у вас є якісь відносини. Одні люди втрачають життя, а хтось отримує «бариші»?
Василь Шандро: Хто найбільше вам допомагає?
Ніна Брановицька: Як у нас вже прийнято за останні три роки, найбільше допомагають волонтери. Також допомагають солдати, які повернулися з полону, хлопці, які воювали з Ігорем.
Мені допомагали і юристи з Гельсінської спілки.
Тетяна Трощинська: Що вас найбільше підтримує останні два роки?
Ніна Брановицька: Мій син був людиною дії, якщо я впадала розпач, він казав: «Витри носа і щось роби». У нас нічого не закінчилося, і треба щось робити, поле для дії дуже велике.
Тетяна Трощинська: Наскільки вас підтримує визнання вашого сина Героєм?
Ніна Брановицька: Ніяка нагорода не замінить дитини. Я вважаю, що він це заслужив.
Василь Шандро: Вам потрібна якась допомога з боку держави?
Ніна Брановицька: Мені вистачає підтримки з боку волонтерів. Але мене шокує, в той час як хлопці працюють без відпочинку, депутати беруть відпустки. У країні, яка воює, вони їдуть на канікули. Немає кворуму, не приймаються закони, потрібні, зокрема, і для бійців АТО.
А якщо хлопці підуть з передової? Їм також хочеться відпочити, вони теж втомилися.