«Громадське радіо»
На той час міністром закордонних справ України був Володимир Огризко, який зараз є гостем в нашій студії.
Юрій Макаров: Як тоді відреагував світ на агресію Росії проти Грузії?
Володимир Огризко: На превеликий жаль, світ так і не зрозумів, що відбулося тоді в Грузії, та й зараз він дуже повільно розуміє, що відбувається в Україні.
Я відпочивав тоді у Криму. 8 серпня мене викликав президент, який теж був у Криму, і сказав, що треба летіти в Тбілісі, бо почалося.
Враження були гнітючі: я вперше бачив російські літаки, які кружляли над столицею Грузії, на другий день бачив розбомблений цими літаками аеродром.
Але найгірше було інше — розпач в очах грузинів. Попри те, що вони почали активно чинити супротив, і в перші дні було збити більше десятка російських літаків, люди були дуже шоковані і перелякані.
Наталя Соколенко: Коли вони оговтались?
Володимир Огризко: Стало дещо легше, коли в Грузію прибула спільна делегація за участі президентів України, Польщі, Литви, Естонії і Латвії. І коли Саркозі почав переговори з Путіним, напруга спала.
Юрій Макаров: Григол Катамадзе, колишній посол Грузії в Україні, який був у нас сьогодні в ефірі, вважає, що Путіна в Грузії зупинило об’єднання грузинських сил. Ви згодні з тим, що Росія не витримала спротиву з боку Грузії? Чи в плани Росії не входило покінчити з грузинською демократичною державою, а просто показати кігті?
Володимир Огризко: Для Путіна основною ідею було покарати Саакашвілі, бо ступінь взаємної ненависті вже дійшов свого максимуму.
З іншого боку — показати всім, хто в домі хазяїн, в тому числі, налякати. І головною помилкою і України, і Заходу було те, що ми швидко забули про цю історію. Тих, хто говорив про цю війну вголос, почали називати русофобами, і в решті решт перемогли популісти, які тиснули питанням газу і заявляли, що з Росією потрібно йти пліч-о-ліч. Через рік влад перейшла до Януковича, і політика відносно Росії була остаточно вирішена.
В цьому головна причина проблем як у нас, так і на Заході. Захід зараз також має нести відповідальність за ті негаразди, які ми переживаємо сьогодні.
Юрій Макаров: Захід свого часу здав Грузію. Наскільки відбулася еволюція із Заходом стосовно війни в Україні порівняно з війною у Грузії?
Володимир Огризко: Одразу після грузинського конфлікту я вирушив у Вашингтон для того, щоб спробувати укласти двосторонню безпекову угоду. І що мені сказала Кондоліза Райс? Що Росія ніколи не наважиться вчинити агресію проти України, адже вона найбільша країна Європи і т.п. І я відчував, що вона дійсно не могла собі навіть уявити такого в самому жахливому сні.
Більше того, коли я спілкувався з американськими політиками після початку російської агресії проти України, вони також мені сказали, що це було для них абсолютно неочікуваним.
І це, як на мене, вияв політичної короткозорості, що аж за Захід стає соромно. Мені здавалося, що в таких країнах, як США, Німеччина, Франція не може бути ситуації, коли вони не прораховують розвиток подій на кілька кроків вперед.
Для Росії звично не виконувати обіцянки, казати на чорне — біле, але західний світ ще поки не може усвідомити, як можна діяти в такий спосіб. І мені здається, що нам потрібно донести до них просту аксіому: в Росії інший тип мислення, інша цивілізація та інший погляд на те, що таке права людини. Але поки що цей процес іде доволі складно, тому що за 20 років Путін створив у західній Європі дуже потужні п’яті колони майже у кожній країні.
Юрій Макаров: Наскільки вони сьогодні вирішальні у визначені громадської думки?
Володимир Огризко: Вони не вирішальні, але вони впливові і можуть формувати громадську думку. Ми всі знаємо, чим завершив канцлер Німеччини Шредер. Він завершив «Газпромом». А хто був у Шредера в помічниках? Теперішній віце-канцлер Німеччини. Не можна думати, що десь щось кудись зникло і безслідно пропало.