Днями відбулася Міжнародна науково-практична конференція «Розвиток науки і практики міжнародного права», присвячена 25-річчю Української асоціації Міжнародного права, та міжнародно-правові читання, присвячені пам’яті Олександра Задорожнього.
Про цей захід та виклики, що постали за останні роки перед українськими міжнародниками, говоримо з Миколою Гнатовським, першим віце-президентом Української асоціації Міжнародного права.
Лариса Денисенко: За ці роки багато викликів постало перед юристами-міжнародниками. Що лунало на цій конференції?
Микола Гнатовський: 22 червня в нас відбувся день, який до певної міри можна назвати фестивалем чи святом міжнародного права, коли своє 25-річчя відзначала УАМП – об’єднання українських-юристів міжнародників, також ми провели читання пам’яті багаторічного президента Асоціації – професора Олександра Задорожнього. Крім того, провели дуже цікавий захід для студентів, випускників, які зараз обирають свій шлях у міжнародному праві. Все це увійшло в програму одного дня, тому було дуже насичено.
Справді, тема збройного конфлікту між РФ та Україною є і залишатиметься на роки головною темою для українських юристів-міжнародників. Це до певної міри виправдано і актуалізує міжнародне право та показує, що країна потребує не тільки військового фронту, але й юридичного. І на цьому юридичному фронті мають бути ті, хто здатний досягати якогось поступу, хто може пропонувати ідеї та втілювати їх, хто може забезпечувати позицію України в цій юридичній війні, бо зараз війна ведеться на багатьох юридичних фронтах.
Це дуже важливо, але до певної міри прикро, тому що є величезна кількість інших питань, які завжди на порядку денному в міжнародному праві. Ми не повинні бути повністю абсорбовані конфліктом із РФ, він не повинен зупиняти розвиток держави.
Лариса Денисенко: Чому важливо думати й про інше, чому цей юридичний фронт, котрий надзвичайно важливий, не виключає інших фронтів?
Микола Гнатовський: Збройний конфлікт із РФ був до певної міри наслідком зміни курсу України, наслідком того, що Україна однозначно проголосила європейський курс. Це не повинно бути порожніми словами. Це дуже серйозні речі, які передбачають масу юридичних зобов’язань та роботу, яку Україна повинна провести.
Є суто технічна робота з наближення української правової системи до європейських стандартів, щоб отой красивий «дах», який побудував ЄС, сів на нашу правову систему, і треба її розвивати в цьому плані. Європейський вибір також означає відданість правам людини. Це означає, що ми всерйоз сприймаємо Європейську конвенцію з прав людини, всерйоз сприймаємо всі права, які там зазначені, ми не ставимося до цього вибірково. Ми не гарантуємо право на життя чи дотримання людської гідності тільки українцям чи людям, які нам подобаються, які поділяють з нами політичні погляди – ми гарантуємо їх усім особам, як і інші права, закріплені в Конвенції, протоколах до неї, які розвинені практикою ЄСПЛ, і так далі.
Порівняно не так давно Україна стала членом Світової організації торгівлі. Це багато означає для держави, її економіки, але також і для правової системи, для того, як у нас регулюються економічні та торговельні питання в країні. Видно, що дуже багато роботи ще не доведено до кінця, ця робота триває.
Цих сфер надзвичайно багато. Держава повинна розвиватися, вона повинна бути сучасною українською державою, модернізація не повинна зупинятися. І міжнародне право дає для цього весь інструментарій.
Андрій Куликов: Юристка-міжнародник чи юрист-міжнародник – це науковці чи практики? Чи й науковці, й практики?
Микола Гнатовський: Це й науковці, й практики. В ідеалі гарний науковець, який займається міжнародним правом, повинен бути практиком. Є колеги, яких я дуже поважаю та ціную, які займалися і займаються суто теоретичними питаннями чи глибокою історією, це важливо. Але хочу нагадати, коли УАМП в 1993 році утворювалася, її тодішній і нинішній президент професор Володимир Буткевич (який за радянських часів був віце-президентом радянської Асоціації міжнародного права) згадував, як вже в 1993-му році колеги з Москви наполягали: «В жодному разі не створюйте українську асоціацію, не відходьте від нас, ми перетворили радянську на російську, але ви все одно залишаєтеся нашою частиною». Всупереч всім зв’язкам із колегами він зробив це велике діло.
Що ж було за радянських часів? Українським юристам-міжнародникам дозволялося займатися історією і теорією міжнародного права. Не можна було займатися практичними проблемами, юридичним виміром зовнішньої політики Радянського Союзу – це залишалося суто для Москви.
По суті, українці створили всі ці практичні напрямки за останні 25 років, тому це залишається основною магістральною лінією розвитку українських юристів-міжнародників і нашої Асоціації.
Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.