pixabay. com
Гостя студії — Тетяна Руденко, менеджерка програми ОБСЄ з протидії домашньому насильству, керівниця програми «Людська безпека».
Вона каже, що «зараз на теренах України спостерігаємо розширення форм експлуатації».
Тетяна Руденко: Торгівля людьми — досить комплексне явище. Якщо ми говоримо про юридичне формулювання — маємо на увазі три компоненти торгівлі людьми: певні дії (вербування, перевезення людей, переховування їх, прямий продаж), засоби примусу, застосовані до цих людей (шантаж, погроза силою, фізичне насильство), та їх експлуатація.
Зараз на теренах України спостерігаємо розширення форм експлуатації. Якщо кілька років тому говорили про сексуальну й трудову, то нині маємо справу з експлуатацією людей у жебрацтві, стикаємось із торгівлею людьми з метою вилучення органів.
Лариса Денисенко: Ви відстежували зміни в національному законодавстві, його адаптацію до міжнародного. Що змінилось, а що залишилось незмінним? Що дозволяє продовжуватись експлуатації людей і залишає правопорушників непокараними?
Тетяна Руденко: У законодавстві України зроблено величезний крок вперед. І це реальна оцінка ОБСЄ — наше законодавство одне із найкращих в регіоні ОБСЄ. У 2011 році Україна прийняла комплексний закон з протидії торгівлі людьми, розроблений з нашою підтримкою.
Це реальна оцінка ОБСЄ — наше законодавство одне із найкращих в регіоні ОБСЄ
Ми допомогли уряду сформувати декілька постанов Кабінету Міністрів про те, як має працювати механізм допомоги особам, що постраждали від торгівлі людьми. Зараз реалізується проект, який охоплює 13 регіонів України — поширення національного механізму взаємодії у сфері протидії торгівлі людьми. Він спрямований на те, щоб навчити державні структури надавати комплексну допомогу жертвам, виявляти їх, перш за все, і аналізувати їх потреби.
Ця допомога повинна включати не лише роботу Міністерства соціальної політики, але й діяльність медичних, освітніх установ, центрів працевлаштування, безоплатної правової допомоги та інше.
Нас турбує те, що в контексті торгівлі людьми дуже низький рівень самоідентифікації. Люди не завжди розуміють, що вони стали жертвами. Частково це через стереотипи про те, що торгівля людьми — це тільки примус до проституції і стосується лише молодих жінок. Хоча статистика свідчить: жертвами стають порівну і чоловіки, і жінки.
Ірина Славінська: Про які масштаби торгівлі людьми йдеться?
Тетяна Руденко: Відразу хочу сказати, що цифри оцінювальні. Якщо говоримо про світову статистику, то Міжнародна організація праці говорить про майже 21 млн осіб, які постраждали від торгівлі людьми та примусової праці. Водночас, є глобальний звіт ООН, який демонструє цифру 40 тисяч — ті, кого ідентифіковано як жертв торгівлі людьми.Такий колосальний розрив спостерігається у кожній країні, адже жодна не може 100-відсотково виявити жертв торгівлі людьми.
Україна не є виключенням у даній ситуації. Колеги з Міжнародної організації міграції наводять цифри 100 тис. і 160 тис. осіб, які постраждали від торгівлі людьми в Україні. Статистика громадських організацій свідчить про 10 тисяч таких осіб. Державна система допомоги мала змогу ідентифікувати понад 200 постраждалих. Ці цифри нарощуються щороку.
З 2016 року вперше почали корелювати статистичні дані Міністерства соціальної політики і Міністерства внутрішніх справ стосовно кримінальних справ з торгівлі людьми. Ми доводимо, що система може працювати синхронно: якщо людина спочатку звернулася до поліції, то остання відтак зможе скерувати її до структур Мінсоцполітики, і навпаки.